Рефлексія на брифінг засідання РНБО 11 березня 2021 року.
Пронародність уряду перевіряється просто: рівнем фінансуванням своєї школи, бо саме вона є тим, через що має пройти кожен громадянин країни.
Що окрім доходів від корисних копалин та звісно совісті правителів може бути більшою гарантією для стабільно гідного фінансування шкільної системи як народної структури?
Якщо давно відомо, що російський демократ закінчується там, де починається національне питання, то схоже, що новітній український демократ закінчується там, де має починатися по-справжньому пронародна суспільна політика.
Для бачення рівня моралі вищого керівництва держави достатньо подивитись на організацію використання загальнонаціональних мінерально-сировинні ресурсів (корисні копалини).
У нас вони раптом опинилися у приватних руках. Якщо раніше для такого не було достатньо навіть військової сили, то тепер для цього досить «прийняти рішення». У країнах з такою організацією суспільно-економічних відносин народу, який начебто демос, живеться тяжко – як колись рабам.
Втім, все більше освітній рівень жителів планети дозволяє не жити пропагандою, а розрізняти моральне від аморального.
Більше того, у житті цілих народів успішно втілено зразки дійсно моральної суспільної самоорганізації. Тут ключовим словом є «організація», бо діє система правил життя за якої аморальність переводиться в юридичну категорію, а відтак по-справжньому має місце дійсно пронародна державна політика.
Уряд
Якщо нашим попереднім урядам такі суспільні сенси були ні до чого, то маємо сподіватись, що для теперішнього це не так. Тому задля не лише декларацій, а для реального здійснення пронародної політики нашим новим/старим посадовцям вкрай необхідним є досвід сучасної Норвегії.
Звісно, що матеріальні блага громадян не робляться на пустому місці: «… нащадки вікінгів вже віддавна на другому місці серед експортерів газу та на п’ятому як нафтові продавці. При цьому увесь енергетичний сектор уряду (як зрештою усі міністерства та фонди) і найбільша приватна (колись державна) компанія Statoil (Статойл) прозорі, як джерельна вода і кожен норвежець чи будь-який іноземець, у якого є доступ до Інтернету, може вільно ознайомитися з усіма операціями видобутку, переробки та експорту нафти й газу.
А також – усіх прибутків, видатків, податків і, навіть, прогнозів та планів компаній та норвезької влади. І таку ж інформацію можна переглянути і щодо окремих урядовців та чиновників» (з преси).
Найціннішим у такому прикладі від Норвегії є те, що тамтешня еліта лише за рахунок здорової порядності зробила так, що «нафтогазові ресурси реально належать усім сучасним вікінгам – живим і ще ненародженим. Прибутки з продажу розподіляються на кожного громадянина держави і частково ідуть у Глобальний урядовий пенсійний фонд (GPF Global) для майбутніх норвежців, яким доведеться жити тоді, коли скінчаться запаси газу та нафти».
Норвегія у цьому питанні випереджає країни ЄС, бо там лише ініціюють створення загального грошового запасу для свого майбутнього. Тим не менш вже й стара «капіталістична» Європа приміряє себе до пронародних стандартів сучасної Норвегії.
При цьому для перспектив українського вчительства щодо грошового забезпечення своєї праці орієнтиром може бути фраза робітника з нафтової вишки у Норвезькому морі: «Зарплата у мене гарна, майже як у вчителя».
Наші урядовці мають розбудити свою спершу людську, а потім і політичну совість та привселюдно показати на цифрових порівняльних слайдах ті колосальні обсяги українських природних надр, про які школярі взнають на уроках географії, а їхні батьки вже давно забули.
Чому це не робиться досі? Чому досвід подібний норвежському, який сповідують багато інших країн у нас не набуває розголосу?
Чому у нас мало хто знає, що попри всі плачевні показники Україна займає 7 місце у світі за рівнем зарплат начальників? Вже не кажучи на скільки реальний їхній матеріальний рівень життя перевершує навіть ці доходи.
Якби ці суспільні смисли пророблялися нашими урядовцями, то їм давно не потрібно було пояснювати мізерну вчительську зарплату дефіцитом бюджету.
Надра
Саме у по-новому організованому використані природних ресурсів української землі й лежать гарантовані власні, а не запозичені кошти як для гідної зарплати своїм вчителям, так і для хоча б пристойного пенсійного забезпечення громадян.
За даними експертів, тільки за основними корупційними напрямками з легального обороту у кармани чиновників виводилось понад 160 млрд гривень національних багатств щороку, а значить суспільство і національна економіка позбавлялися необхідних ресурсів для розвитку.
Так «В 2013 году было выдано более 820 спецразрешений на пользование недрами. В каждом случае специальное разрешение предусматривает обязательный мониторинг и научное сопровождение – по сути взятка. За предыдущие три года было выдано около 2000 лицензий, поэтому только за услуги мониторинга предприятия платили ежегодно до 200 млн. грн. При этом по многим предприятиям суммы договоров на одно месторождение составляют от 150 тыс. до 3 млн грн. Поэтому общая сумма таких платежей в разы больше. Вместе со взятками и другими поборами ежегодно по отрасли чиновники “зарабатывали” 500 млн грн.» пише LB.ua
Звісно, актуалізувати подібний вектор дії здатні лише ті державні менеджери, котрі за своїм внутрішнім духом є державницько-народними та мають відповідне часу бачення ролі шкільної освіти для долі країни. Маючи приклад Норвегії, Арабських еміратів чи Саудівської Аравії вже не сказати: «Такого ніде не має!» Тут хіба що можна, як в Україні, – лише замовчувати.
Тому до влади потрібно залучати не ті «таланти», що спроможні «пояснити» непопулярні рішення, а людей, здатних взятися за впровадження по-справжньому моральних пронародних рішень. Якщо започаткувати новий соціальний механізм, що по сутності є порядно-моральним, то й «пояснювати» нічого не треба буде.
У нас дійшло до того, що у «сучасній» українській школі вчителів-чоловіків практично взагалі не має, бо як чоловіку прогодувати сім’ю на вчительську платню? Жодна країна світу не доводить кадрову структуру своєї освітньої системи до такого гендерного спотворення.
Ключ
Щодо ключа як правильної відповіді на актуальну освітню проблему варто розглянути хоча б ось ці дві площини:
• Чи може освітня система бути ефективною в умовах, коли більшість як учнів/студентів, так і вчителів/викладачів та батьків до звички списувати та надіятись на вгадування чи на «авось» ставляться поблажливо?
• Чи є в учнів/студентів та вчителів/викладачів, які багато читають, виконують багато різноманітних вправ, розв’язують багато задач впевненість, що саме вони матимуть високий матеріальний статок як пряму функцію від рівня своєї освіченості?
При цьому треба усвідомлювати, що читати матеріал, що спонукає до розумової аналітики і читати інформаційні цікавинки не одне й теж у контексті питання освіти. Як не одне й теж розв’язування задач, виконання вправ, що потребують осмисленого застосування наукового масиву і вгадування відповіді з поміж запропонованих варіантів.
Не тільки бізнес, а й університети та заклади ПТО здатні самостійно заробляти живі гроші, але ж не школа. В Україні вже давно не соціалізм, коли підприємства та колгоспи піклувались про школу та про вчителів, а справжнісінький, як не дикий, капіталізм.
• Чому ж тоді наш державний менеджмент дотепер тримає вчителя в умовах ще гірших, ніж при соціалізмі? Чому держбюджет навіть скромних за ресурсами/капіталом країн гідно фінансує як школу, так і працю свого чи контрактного закордонного вчителя, а у нас навіть слабкі голоси щодо грошей для школи та вчителя гасяться фразою «у бюджеті немає коштів»?
• Чому для організації роботи вчителя наша держава застосовує принцип остаточного фінансування?
Ці та подібні питання пролягають через одну площину: «Для чого та для кого народ утримує свій державний менеджмент? Для пільгового існування своїх бізнес-олігархів та номенклатури чи задля власного народного майбутнього, яке неможливе без добре фінансованої народної освіти?»
При цьому на «страшне» питання: «Де взяти гроші?» є у відповідь зустрічне питання: «А що має держава для народної суспільної інфраструктури із води, піску, землі, гранітів, покладів тощо?»
Не буває у житті мільйонів так, щоб їхні мрії не мали властивості здійснюватися. Одним з прикладів чого є історією показана невідворотність падіння диктаторів, імперій та квазіімперій.
Схоже на те, що рішення одного з нещодавніх засідань РНБО про народні надра (п.6) є початком шляху до змін на краще у житті мільйонів. Хоча ще й не факт.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах:
Facebook, YouTube, Instagram, Telegram, Twitter
