В суботу, 16 серпня, не стало Анатолій Андрійович Галицький – одного з останніх в Таврійську фронтовиків Другої світової війни.
1 червня йому виповнилось 95 років. Останнім часом він зовсім зліг. На День Перемоги, коли ветерана відвідували міський голова Микола Різак і голова Ради ветеранів Надія Чабан, він нікого вже не впізнавав.
Анатолій Андрійович Галицький народився 1 липня 1925 року в селі Буловиця Починківського району Смоленської області. В 1939 році закінчив 7 класів школи і пішов працювати в колгосп.
В 1941 році, коли окупували село, вони ловили молодь і відправляли до Німеччини. Але молоді люди тікали в ліс, переховувались в болотах Смоленщини. Багато з них загинули, але ворогу не здалися. 2 вересня 1943 року, коли звільнили Смоленську область, всі військово зобов’язані чоловіки вступили до Радянської армії і пішли на фронт захищати Вітчизну.
Анатолій Андрійович потрапив до Білорусії в місто Оршу. Воював кулеметником на Другому Білоруському фронті в складі 98-го гвардійського полку. Приймав участь в операції «Багратіон».
Ось як описував фронтовик, що відбувалось під час операції на ділянці, яку утримувала його рота: «Гітлерівці набудували собі тут сильні укріплення – дзоти з бліндажами і протитанкові рви. В листопаді 1943 року після 2-х годинної артпідготовки ми почали наступати. Наш правий фланг перейшов протитанкові рви, які були 2 м в глибину і накриті хмизом. Ми захватили німецькі бліндажі і закріпилися. Німці робили декілька спроб наступати, але ми утримали позиції. Потім наш командир дав команду наступати. У відповідь ворог відкрив артилерійський вогонь. Багато наших солдат в цьому бою загинуло, а мене 17 листопада розривною кулею ранило в гомілку правої ноги. Санітари і солдати, що залишились в живих, перенесли мене в бліндаж, після чого відвезли в санбат. Потім – в госпіталь у Смоленськ. Із солдат нашої роти в живих залишилось тільки п’ятеро. Із Смоленська мене перевезли до Москви, а потім вивезли в місто Зима Іркутської області».
В травні 1944 року Анатолія Андрійовича виписали із шпиталю. Йому дали ІІ групу інвалідності. Воювати він вже не міг, і поїхав на Смоленщину відбудовувати рідний край. В листопаді 1944 року його направили на лікування в санаторій в Курській області. Підлікувавшись, він вирішив піти вчитися і вступив до сільськогосподарського технікуму міста Донецька. Після технікуму в 1949 році Анатолія Андрійовича – спеціаліста за фахом лісничого направили до Волинської області. Потім він працював в лісгоспах Чернігівської області, у себе на Батьківщині.
В 1967 році переїхав до Нової Каховки, освоїв спеціальність майстра залізничного транспорту. З 1989 року мешкав у Таврійську.
За заслуги перед Батьківщиною Анатолій Андрійович Галицький нагороджений орденом Слави ІІІ ступеня, орденом Вітчизняної війни І ступеня, орденом «За мужність і героїзм» І ступеня, медалями «За перемогу над Німеччиною», «Ветеран праці» та 15-ю ювілейними медалями.
Сьогодні, 17 серпня, за сприяння Ради ветеранів Таврійська Анатолія Андрійовича Галицького поховають на кладовищі села Малокаховка.
Приєднуйтесь до нас у соцмережах:
Facebook, YouTube, Instagram, Telegram, Twitter
