Моторним човен рухається заплутаними протоками річки Конки, оминаючи зрадницькі мілини та цілі острівці водоростей. Обережно «десантуємося» на берег — переплетіння коренів комишу та сухих гілок.
Один необережний крок, і шубовснеш у холодну осінню воду, та інакше не пробитися. Адже разом з працівниками Степового філіалу Українського науково-дослідного інституту лісового господарства зібралися у гості до колонії бобрів – найбільшої в дельті Дніпра. А от і хатка – хаотична, на перший погляд, купа хмизу. До неї з води веде вузесенька доріжка, якою ходять господарі. Обережно заглядаємо до хатки, але «червонокнижні» мешканці заховалися вглиб – вочевидь, у них сьогодні не прийомний день.
Доведеться обійтися без спілкування віч-на-віч. Втім, з самого початку про це попереджали: адже бобри тварини сутінкові, і білим днем віддають перевагу відпочинку у власному палаці. Коли наступає тиша, можна навіть почути, як вони хрумають там апетитні гілочки.
Спершу винищували, потім врятували
Власне кажучи, побачити навіть боброву хатку у пониззі Дніпра для любителя природи ще років з тридцять тому було неймовірною удачею. На Конці бобрів тоді залишалося всього кілька – їх безжалісно винищували через дороге хутро. Але самі ж люди і надали їм другий шанс на виживання. Спершу засадили плавні тополями, які планували використовувати як сировину для роботи целюлозно-паперового комбінату в Цюрупинську. Та тополі для налагодження виробництва не підійшли, але дуже підійшли бобрам. Бо це така ж їх улюблена їжа, як і прибережні верби. А згодом боброве хутро вийшло з моди, і на рідкісних гризунів стали значно менше полювати. Отож, колонія на Конці відродилася, і зараз у ній вже понад 130 особин. Хоча туристи будуть розчаровані: хатку побачити можна, а от господарі рандеву з цікавим людом уникають – мабуть, від попередніх зустрічей залишилися погані спогади. Хоча не всі такі потайні.
— Якось до човна підпливло бобреня. Ми затамували подих: дуже рідко щастить побачити тварину зблизька. А малий і не думав тікати: зробив навколо човна кіл із п’ять, і роздивлявся нас, а ми – його, — посміхається старший науковий співробітник інституту Ігор Шейгас.
Ігор Миколайович каже, що бобри з людьми навіть «співробітництво» налагодили. Звірята підгризають стовбури дерев (на знімку), валять їх, обгризають смачну для бобрів кору та затягують у хатки молоді гілочки – запас кормів на зиму. Потім дачники ці стовбури розпилюють, забираючи на опалення – легкодоступні дрова зараз у ціні. І все б нічого, та залишками бобрових бенкетів «царі природи» нині не обмежуються: маленький рай на Конці для його мешканців потроху знову перетворюється на пекло .
Забагато «цивілізації»
Нелегальні порубники самі пиляють дерева у плавнях, залишаючи боброву колонії без харчу на майбутнє. Вузькі протоки браконьєри ще й сітками перегороджують, зайвий раз полохаючи тварин. Але то ще півбіди. Головну біду єгері показали мені біля села Кринки, де береги людина жадібно, похапцем «підгрібає під себе». Мальовничі місця забудовують уже не дачами, а віллами та багатоповерховими базами відпочинку. І якщо дачники скромно задовольнялися дерев’яними причалами на опорах біля води, то сьогоднішнім «господарям життя» цього мало.
Узбережжя безжалісно та безкарно плюндрують тракторами й екскаваторами, перекривають бетонними плитами (на знімку). І все це відбувається точнісінько навпроти бобрової «лісосіки»! Звісно, такий ґвалт членів колонії лякає. Та й на «осучаснений» суходіл їм уже не вибратися: нірку у бетонних плитах прорити неможливо. Причому цього нахабного вандалізму чогось не помічають ні екологічні інспектори, ні працівники Національного природного парку «Нижньодніпровський», у віданні якого і знаходиться річка Конка. Тож через варварський «наступ цивілізації» майбутнє бобрового поселення знову непевне. Але шкода не тільки їх, а й наших дітей та онуків. Котрі більше не зможуть насолоджуватися неповторністю дикої природи, і побачити симпатичне звірятко, що тягне до своєї хатки чергову гілочку.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ, “Новий день“
