Йдеться про жителів Монастирської Слобідки, які вже давно потерпають від роботи елеватора просто поряд із їх помешканнями.
Люди у відчаї і не знають, як врятуватись. Зверталися по допомогу до народного депутата Олександра Співаковського, який взявся допомогти херсонцям, але отримав відписку від Держпродспоживслужби.
Але ж херсонці продовжують страждати від забрудненого повітря, люди похилого віку просто втрачають свідомість від мороку, який стоїть поряд із їх домівками. Тому Олександр Співаковський вирішив звернутися до прем’єр-міністра України Володимира Гройсмана та нагадав міністру екології та природних ресурсів України про своє особисте зверення до нього ще у червні цього року, про що і повідомив на Фейсбуці:
– Я перейшовши вже екватор свого депутатства, ніяк не можу звикнути до того болю, з яким приходять на прийом до депутата-мажоритарника люди. Приходять за захистом, приходять, коли вже пройдені всі можливі «кола пекла». Залишатися в таких випадках відстороненим спостерігачем неможливо, бо ти переймаєшся цим болем, як своїм.
Саме так було зі скаргою, з якою звернулися до мене мешканці Монастирської Слобідки, що у Херсоні. Тривалий час вони є фактично заручниками бездіяльності і черствості місцевих органів влади. Поряд із приватним сектором, на самому березі Дніпра, побудований елеватор. Щоразу, коли він починає працювати цілодобово і на повну потужність, люди в буквальному сенсі страждають фізично: земля вібрує, а повітря насичується залишками переробки зерна та насіння. Особливо важко малим та старим. Я просто вжахнувся, коли побував там, на місці. Бо нормально жити в таких умовах неможливо. А головне — і подітися нікуди.
Цікаво, що факт наявності порушень, як мені розповіли, був встановлений Центральною санітарно-епідеміологічною станцією на водному транспорті ще в 2007 році. Однак протягом наступних десяти років усі компетентні контролюючі служби на виявлені порушення вперто закривали очі.
Тому, коли мешканці Слобідки звернулися до мене, прагнув якомога скоріше їм допомогти усіма наявними у депутата ресурсами. На жаль, у нас, парламентарів, їх не так вже й багато. Але один із них — можливість особисто переговорити з тим чи іншим посадовцем, донести людську біду до того, хто безпосередньо приймає рішення. І я скористався такою можливістю.
23 червня 2017 року я особисто передав Міністру екології та природних ресурсів України О.М. Семераку своє депутатське звернення стосовно протиправної роботи елеватору. Розказав йому, в якій біді опинилися мої виборці. В той момент мені здалося, що пан міністр перейнявся проблемою, а отже відреагує, і якомога скоріше. Та пройшло вже понад півтори місяця, однак жодного руху з боку Мінекології ми так і не дочекалися.
Якщо чесно, зараз мені просто соромно дивитися людям в очі. Бо якщо народний депутат нічого не здатен вдіяти, якщо і його голосу не чують, то до кого ж тоді взагалі звертатися людям за допомогою? Очевидно, що так тривати далі не може. Українці ладні миритися з тимчасовими труднощами, з низькими зарплатами чи пенсіями, бо розуміють — в країні війна. Та неповаги до себе і своєї країни вони не подарують нікому…
Володимире Борисовичу, невже нічого не можна вдіяти? Невже не можна допомогти людям, які опинилися в нелюдських умовах?
