Жителька Херсонщини 82-річна пані Катерина змогла самостійно без грошей вирватися з окупованого села та дістатися спочатку до Запоріжжя, а потім до Львова.
Зараз жінка, відома своєю активною проукраїнською позицією, вже в безпеці. Як їй це вдалося, розповіла її донька – правозахисниця та гендерна експертка Елла Ламах.
Пані Катерина у прихистку у Львові. Джерело: фейсбук-сторінка Елли Ламах
За її словами, матір та батька в селі знали всі: вони підтримували будівництво українських церков, організовували товариство “Просвіта”:
“Возила вчителів та дітей в різні табори, організовувала допомогу для колишніх в’язнів ГУЛАГУ. В селі всі знали, що мама всім допоможе, стане на захист, позичить грошей”.
Але для деяких місцевих жінка все одно була “бандерівкою” та “дурною, що всім допомагає”.
З початком повномасштабного наступу РФ, щойно російські військові зайшли до Скадовського району, пані Катерина перебралася в Скадовськ до подруги. Але час від часу їздила до села годувати собак та рвати бур’ян.
Одного дня жінка зустріла працівника сільради, який сказав їй, щоб не ходила по селу, а поїхала кудись. Бо за нею вже стежать окупанти.
Ще за два дні прийшов односелець і повідомив, що на неї донесли росіянам, нібито вона переховується від них. Дехто з місцевих говорив, що її “вже давно треба віддати москалям”. Чоловік наполягав, що треба їхати, бо потім буде пізно. Він сам знайшов машину та оплатив поїздку.
“Мама мала годину на збори та поїхала на Запоріжжя. Водій сказав, що свій вантажний бус спеціально переобладнав для того, щоби вивозити людей. Сказав мамі, що якщо в неї будуть гроші, нехай повертає, але якщо нема, то теж не терміново, що він це робить, оскільки людям треба тікати. Що на дорогах та в інших місцях знаходять покалічених та мертвих людей”, — пише Елла Ламах.
По дорозі жінка бачила на виїзді з області дуже багато людей. За її враженнями, це було, як у кіно, коли всі йдуть та їдуть в одному напрямку й зупинитись чи повернути вже не можна: “Наче вся Україна тікає від москалів”.
Поки родина переймалася, як вивезти літню жінку, вона вибралася сама
Херсонщину росіяни окупували дуже швидко, тож вивезти стареньку родина не встигла. Жінка дуже хотіла виїхати, питала рідних, коли її вивезуть.
Кілька місяців донька пані Катерини намагалася забрати матір з окупації, шукала для цього шляхи, але все не складалося. Вона кожного дня зв’язувалася з різними людьми, планувала виїзд, розпитувала, як це можна зробити, думала, хто може супроводжувати стареньку матір, пильнувати всю дорогу і безпечно довезти до рідних.
“За цей час ми допомогли багатьом людям виїхати, але вона залишалася в Скадовську. Одного разу спитала мене, коли я її вивезу. Відповіла, що ми боїмося, чи доїде вона до Києва”, — поділилась Ламах.
Натомість мати відповідала, що з села в Скадовськ ходить пішки, це приблизно три кілометри в один бік. Тож боятися за неї не треба.
Коли два дні поспіль вона не виходила на зв’язок, рідні подумали, що інтернет та телефон не працюють, зв’язку майже немає. Але дуже швидко почали хвилюватися. Попросили сусідів, щоб ті пішли до хати, подивилися, чи там пані Катерина. Проте її не було ні в хаті, ні на подвір’ї.
Зранку вирішили шукати жінку на дорогах та в лікарнях. Аж тут — телефонний дзвінок маминій подрузі. Той, хто телефонує, каже, що поруч із ним жінка, вона хоче поговорити. Це була пані Катерина.
Виявилося, що вона вже у Запоріжжі, виїхала з волонтерами, а телефон розрядився, тому не попередила нікого. Добре, що телефон подруги згадала по пам’яті.
“На питання: “Як ти доїхала?”, вона відповіла, що все добре, потім розповість. Вже з волонтерами планує, як їхати далі до нас. А ми її лякали, самі лякалися, що дорога важка і треба все спланувати”, — каже донька.
Згодом пані Катерина доїхала із Запоріжжя до Львова евакуаційним автобусом.
“Сказала, що вона у штабі для допомоги на залізничному вокзалі. Що у неї все добре, спитала, куди їй їхати далі”.
Пані Елла домовилася зі львівським прихистком для жінок ВПО, щоб маму прийняли там. Прихисток створила громадська організація “Жіночі перспективи”. Одна із засновниць організації Любов Максимович розповіла, що приміщення для нього надали місцеві бізнесмени.
“Волонтера з вокзалу попросили замовити таксі, дали водію адресу, він довіз її до прихистку, пані Наталія з прихистку заплатила за таксі, забрала маму, нагодували, дали помитися, й запропонували лягти спати. Мама сіла розповідати, як вона опинилася у Львові. В цей час її онук вже сідав в машину, щоб їхати на Львів забирати свою бабуню”, — розповіла правозахисниця.
Сила духу та сила волі роблять дива
Сила духу та сила волі можуть зробити реальним все, попри літній вік чи відсутність грошей. Після історії з мамою Елла Ламах в цьому переконана.
“Вона так хотіла вчитися, що приїхала в Київ у 18 років, вступила у виш, пішла в садочок працювати нянею, але ночувала дуже довго на столичному залізничному вокзалі, бо спочатку не мала ні грошей, ні розуміння чи зв’язків, щоб отримати місце в гуртожитку”, — згадує вона.
Згодом кімнату вона таки отримала, на роботі пішла на підвищення, стала вихователькою в садочку. Вчилася на вечірньому відділенні, щоб ще мати гроші на життя, мріяла про кар’єру.
“Все це моя мама, пані Катерина. Неймовірна жінка, яка любить життя, людей та вірить в Україну. Від неї мої діти знають всі правдиві історії про життя українців та українок, від неї ми знаємо всі вірші та твори української літератури та віримо в нашу країну”, — каже Елла Ламах.
Треба більше цінувати наших батьків, літніх людей, довіряти їм, переконана вона. Спитайте себе: як ми уявляємо себе та наших стареньких батьків? Чи ми віримо в їхні сили? В їхнє бажання розв’язувати проблеми? Часто ми не дуже віримо в їхні сили, а дарма, вважає жінка.
“Я дякую всім водіям та водійкам, які ризикують і перевозять людей та вантажі з окупованих територій. Дякую кожній волонтерці та волонтеру за їхню роботу та небайдужість. Це все здійснилося завдяки вам”, — сказала вона.
Зараз пані Катерина приїхала до своєї подруги в село Львівської області. Вони разом ліплять вареники з вишнею.
