За плечима Марії Памфірівни Гурської — понад століття непростої історії. Її життя охопило Другу світову війну, втрату рідних, примусові роботи в Німеччині, важке повоєнне відновлення країни, часи Перебудови та ще одну війну, яку довелося пережити вже у поважному віці.
Свій 103-й день народження Марія Памфірівна зустріла не вдома. На початку січня 2024 року разом із родиною вона була змушена виїхати до рідних на Дніпропетровщину через посилення ворожих обстрілів у Дар’ївській громаді. Попри вимушене переселення, жінка з надією чекає часу, коли зможе повернутися у своє рідне село — Інгулець.
Народжена на Волині, ще змолоду Марія Памфірівна зазнала тяжких втрат, однак змогла вистояти. Після війни вона пішки повернулася додому, створила сім’ю та все життя чесно працювала. Разом із чоловіком трудилася на фермі, виховала дітей, дочекалася онуків і правнуків.
Упродовж життя жінка любила працювати руками — вишивала, в’язала, шила. У родині й досі бережуть рушники, мереживо та старовинні речі з Волині, створені її руками. Марія Памфірівна зберегла любов до життя й людей, має добру пам’ять, міцне здоров’я та й досі не відмовляється від улюбленої кави з цукерками.
Її незмінною опорою завжди була віра в Бога. Сьогодні, як і протягом усього життя, Марія Памфірівна молиться за мир, перемогу України та захист українських воїнів.
103 роки — це історія сили духу, віри та любові до рідної землі.
Авторка — Анжела Ходан.
