Інформаційне видання
Новини Херсонщини і України

Родина херсонців стала ВПО в рідному місті: як перший Таврійський хаб допомагає соціалізації

Фахівчині «Першого Таврійського» хабу в Херсонській громаді вже більше двох років займаються з Дашею та з її родиною. Бабуся Галина – неймовірно сильна духом жінка, яка пережила страшні втрати, сама водить внучку до хабу кожного робочого дня для повноцінного розвитку дитини і пояснює: «Хаб – це місце  щасливого спілкування дітей та дорослих, це розвиток та виховання, це дружба з однолітками – всі ці речі відібрала у дітей війна».
 Історію родини розповіли в Громадському віснику Херсонщини.
Історія родини – три покоління взаємопідтримки у важкі часи
Бабуся Галина привела свою онучку Дашеньку в хаб ще на його попередній локації в межах програми ЮНІСЕФ «Спільно» більше двох років тому, бо дитині потрібна була допомога у соціалізації та комунікації. Велика родина Галини жила мирно в мальовничому мікрорайоні Херсону на березі Дніпра, прямо поруч з Антонівським мостом: Галина та її чоловік, два дорослих сина, невістка та онучка Дарʼя. Дорослі працювали, а бабуся і дідусь порались по господарству в прекрасному будинку та садочку біля хати.

Перша біда прийшла за рік до війни: 
від коронавірусу помер батько Даші – старший син Галини. А незабаром почалася страшна війна, і на прибережну частину Херсона з 24 лютого 2022 року безупинно посипались ворожі бомбардування. Вся родина перші три тижні війни жила в підвалі в іншому районі міста, куди їх перевезли волонтери.
Даша – їй на початок війни виповнилось лише два роки – після цього періоду почала боятися чужих людей.
Бабуся Галина згадує ті важкі часи: «Даша була наче їжачок, не бажала ні з ким спілкуватися, не віталася, не могла назвати своє ім’я, не хотіла грати з іншими дітьми, просто сильно кричала та плакала».

Надалі вони жили в своєму будинку і не хотіли нікуди виїжджати: «Ми розуміли, що ми з дідом – старі люди і ніде не знайдемо роботу, а невістка, мама Дашуні, вимушена була звільнитися з роботи і невідомо, чи знайде вона собі роботу десь в іншому місті. Але ми вірили в ЗСУ, ми чекали кожного дня нашого визволення», – розповідає Галина.

«Але через місяць після визволення нашого міста почались бомбардування мирних будинків, і одразу в наш дім прилетіла перша ворожа ракета. Ми залишились без даху над головою, тому довелося переїхати в більш безпечний район, в квартиру далеких родичів, які від війни стали біженцями в Європі», – пояснює Галина.

Другий, молодший син Галини, загинув через півроку після цього –  прямо у дворі їхнього будинку, куди вдруге прилетіло від вражої артилерії.

Наразі Галина силою свого духа та незламністю, у свої 72 роки тримає на собі багато чого: доглядає за хворим чоловіком – дідусем Даші, тримає в порядку квартиру та готує їжу, водить Дашу кожного дня в хаб, поки мама Даші працює.
Галина з усією мужністю після таких страшних втрат розповідає: «Наша сім’я тепер – я,  мій чоловік, невісточка Наташа і онучка Дашенька. Ми тепер лише вчотирьох, в чужій квартирі, але живемо вірою та надією, всі разом піклуємось про нашу дівчинку».

Бабуся Галина: «Хаб зробив для моєї онучки майже неможливе»

«Даша в перші дні відвідування хабу боялася і дітей, і дорослих, не могла пояснити, чого вона хоче, а просто кричала і плакала. Але поступово працівниці хабу почали її потроху навчати та заспокоювати. Дашенька почала звикати до них, навчилася малювати, ліпити, працювати з ножицями, спілкуватись з дітьми, знайшла собі подружок. Індивідуальні заняття з психологом та логопедом допомогли їй подолати багато проблем. Навіть за межами хабу, у дворі власного будинку, вона навчилася вітатися з сусідами», – розповідає бабуся.

Бабуся Галина підкреслює свою особливу подяку хабу та ЮНІСЕФ: 

«Вони подарували моїй онучці дитинство. Якби не ці дівчата, що працюють в хабі, я навіть не знаю, що ми взагалі б робили з Дашиними страхами. Зараз вона просто ожила. Яке велике серце треба мати, щоб так любити і   об’єднати дітей. Навіть коли ми повертаємось з хабу додому, вона продовжує доробляти те, що почала на майстер-класах. І я тут можу просто відпочити від щоденних побутових справ».

Дар’я, адміністраторка хабу, організовує заняття та розвиток дітей
Дар’я забезпечує комунікацію з батьками, розробляє графіки роботи. З Дашею вона займалася  розмальовками і вивчала кольори. Поступово чорні кольори в малюнках дівчинки змінилися на світлі і яскраві.

Заняття з Дашею на початку проводились лише по 3-5 хвилин – більше вона не витримувала, а тепер спокійно займається протягом 30 хвилин по  2-3 рази на день.
В цей хаб періодично приходять запрошені фахівці з різних сфер і проводять свої заняття з дітьми та батьками – наприклад, з дитячої бібліотеки імені Дніпрової Чайки, поліції та ДСНС.
Наталія,  психологиня хабу,  працює з соціальною поведінкою дітей 

Важливим кроком для заспокоєння була розробка для Даші денного розпорядку, аби вона не була постійно в русі і в стані нервового навантаження – для того, щоб стабілізувати її емоційний стан, вплинути на тональність її спілкування з іншими дітьми. Наталія пояснила дорослим про поведінкові реакції Даші і як треба з нею займатися вдома.

Після проведення місяців індивідуальних та групових занять, психологиня Наталія дуже задоволена отриманим результатом: «Даша перестала боятися, тепер вона активно спілкується з дітьми, грається в колективні ігри, вона вже не просто бігає, вона відчуває себе частиною колективу. Тепер Даша сама інколи виконує роль наставниці для молодших дітей і допомагає організувати малечу для ігор. Вона може чітко висловити свої бажання і почуття. Навчилася  спокійно реагувати, коли треба відірватися від ігри та перейти до занять».

Логопединя Анна вчить правильній звуковимові та мовленню 

За два роки занять з логопединею  у Даші  покращилось мовлення, заняття з Анною допомогли подолати пришвидшене мовлення, збагатився словниковий запас,  вона успішно виконує завдання на логіку та пам’ять.

Валентина, кейс-менеджерка хабу, веде індивідуальний супровід родин 

В межах індивідуального супроводу для Даші закупили матрац, ковдру, подушку та постіль. За підтримки волонтерів та донатів небайдужих людей для дитини придбали також дитяче ліжко та письмовий стіл.
Всі відвідувачі хабу підтримують один одного: тут організували своєрідний «банк зайвого одягу», коли батьки можуть принести будь-які свої домашні дитячі  речі та одяг, які їм вже не потрібні (бо діти ростуть), але іншим вони можуть ще знадобитись.
Бабуся Галина спокійна і впевнена, що її онучка, незважаючи на війну, зараз проживає своє справжнє щасливе дитинство, яке у неї не зможе знов відібрати війна.
Громадська організація “Успішна жінка” у співпраці з ЮНІСЕФ та за підтримки Європейського Союзу реалізує проєкт “Надання психосоціальної підтримки та кейс-менеджмент родин з дітьми у Херсонській області, які постраждали внаслідок війни” у форматі хабів, впроваджуючи інтегровану модель психосоціальних послуг.  

Авторка – Галина Бахматова.

Поділитись публікацією

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Відео дня

Популярне

СТРІЧКА НОВИН