Жителька Херсона, перебуваючи в Португалії з початку повномасштабної війни, не втрачає зв’язок з рідним містом. Волонтерить із перших днів, об’єднуючи українців і португальців, робить все, аби наблизити перемогу. Історію волонтерки з Херсона, – читайте в матеріалі інформаційного видання “Український південь”.
«Я боюся зупинитися волонтерити. Мені здається, якщо я зупинюся, то припинить надходити й допомога українцям, моїй країні. Ми не маємо права показувати слабкість, втому, бо бореться за незалежність вся наша країна. Тому, коли мене запитують, чи вільна я для тої, чи іншої акції на підтримку України, я відразу кажу: «Так!». Я завжди вільна для волонтерської роботи, для того, що приносить користь людям, а мої особисті справи зачекають. Я не маю права розслаблятися, зупинятися, бо там, в моєму рідному Херсоні та в інших містах України чекають на допомогу», – так починає розмову Валентина Бикова.
Фото В. Бикова. Виготовлення окопних свічок для ЗСУ.
Вона на початку 2000 років після виходу на пенсію поїхала на заробітки до португальського міста Брага, але, окрім виснажливої праці, знайшла тісне спілкування з португальцями. Завдяки її комунікабельності вдалося налагодити й культурні зв’язки: театрали з Браги почали приїздити на міжнародний фестиваль «Мельпомена Таврії» в Херсоні, а земляки – гастролювати в Португалії. Активно долучилася до громадської роботи, висвітлювала в іноземних ЗМІ життя українців за кордоном, події 2013-2014 років. Не випадково, що у 2014 році за її ініціативи консульство України в Португалії в місті Порту відкрило пам’ятну дошку Героям Небесної Сотні. З початком повномасштабного вторгнення вона разом з іншими українцями та португальцями стала волонтерити, підтримувати Україну, передаючи різну гуманітарну допомогу.
«Португальці вболівають за українців. Ми разом з ними часто проводимо маніфестації під українськими прапорами, бо потрібно весь час нагадувати світові, що в Україні йде війна. Ми проводимо різні акції, аукціони, ярмарки, концерти, збираючи кошти на підтримку цивільного населення. Нам вдалося назбирати кошти й відправити в Україну вже 6 авто швидкої допомоги, одну – до лікарні Херсона», – каже Валентина Бикова.
Фото – В. Бикова.
Вона розповідає, що португальці педантично визначаються, який гуманітарний вантаж передавати в Україну, а також якій організації її спрямувати, вивчаючи різні запити.
«Це спільно обговорюється на засіданні асоціації україно-португальської асоціації, членкинею якої я стала багато років тому. Я рада, що до моєї думки дослухалися і шосту карету екстреної допомоги було відправлено до Херсона. Ми її наповнили різними медичними препаратами, сучасним оснащенням, дитячими речами й для дорослих. У прифронтовому Херсоні, який на лінії вогню, швидкі з медиками часто потрапляють під обстріл, тому було важливо все укомплектувати – і довезти», – каже херсонка.
Валентина супроводжувати медичну автівку до Херсона, долаючи кілометри. Швидку транспортували на вантажівці, яка ще на фронт везла 4 автівки. Рідне місто вона побачила зраненим.
“Вже на в’їзді можна побачити споруди, зруйновані через бойові дії. Мене місто зустріло обстрілами. Це – страшно. А в ньому живуть люди, які щодня повинні йти по хліб або за іншими потребами. Кожен вихід в місто може бути останнім», – каже Валентина.
Фото В. Бикова. Херсон, лютий, 2024р.
Вона під час поїздки до прифронтового Херсона нарешті потрапила і до своєї квартири, яку затопило через російський теракт на Каховській ГЕС. Оселя на першому поверху в мікрорайоні Корабел, звідки проходила евакуація населення. Своє житло, як і більшість херсонців, вона не бачила з початку повномасштабної війни.
«Моторошно було заходити. Я була в ній всього пів години. У мене так серце почало колотитися, що я думала, не витримаю, зомлію від побаченого. Повертатися немає куди. Немає ні фото дітей, ні внуків, якихось сімейних реліквій – все просто знищено», – каже херсонка.
10 днів вона перебувала в прифронтовому Херсоні, багато часу займало оформлення звітів, документів, передача гуманітарного вантажу медикам, а також речей для цивільного населення одній громадській організації.
«Я бачила роботу херсонських медиків під обстрілами, чітку і спокійну, без паніки й зайвих рухів. Вони посміхаються, переміщаються в укриття – і бадьоро підтримують пацієнтів. Це – мужність і героїзм», – говорить Валентина.
Одного вечора їй вдалося побувати й в арт хабі херсонського театру в укритті, який не припиняє роботу в прифронтовому місті. Валентина побачила наживо виступ дуету херсонської поетки Альони Мовчан і рятувальника Віктора Ревенка. Поспілкувавшись з ними, вона дізналася про потреби херсонських надзвичайників, чиє майно було повністю викрадене російськими загарбниками під час окупації міста. Як результат – україно-португальська асоціація вже передала до Херсона 20 костюмів рятувальникам.
У місті Брага проживає чимало біженців з різних міст України, також із Херсона. Валентина їх активно залучає до акцій на підтримку земляків. Це португальське місто є побратимом українського міста Івано-Франківська, де перебуває близько 40 тисяч вимушених переселенців, чимало із Херсонщини. У ці дні Валентина Бикова зустрічає дітей з України, які приїхали в рамках партнерства громад. Україно-португальська асоціація долучила їх до різних заходів, серед них – майстер-класи з виготовлення свічок для фронту, які влітку напрацьовують, щоб восени передати до ЗСУ.
Фото В. Бикова. Майстер-клас з виготовлення свічок. м. Брага (Португалія)
«Цього разу ми разом з херсонками Тетяною Петрущак і Оленою Полторак організовуємо ці майстер-класи. Готуємо матеріал, з чого виробляти, знайшли місце проведення. Ми робимо свічки в різних локаціях, до нас долучаються і дорослі, і підлітки. Нещодавно проводили його в одному з навчальних закладів міста Брага. Так за ці декілька годин до нас вчителі привели 3 класи учнів, аби вони не лише познайомилися з процесом виготовлення свічок, але і з перших вуст почули про події в Україні. Це важливо для формування громадської думки, для підтримки нашої держави. Ці заходи важливі для мене, бути корисною своїй державі в такий складний час», – каже Валентина Бикова.
Фото В. Бикова.
Авторка – Лідія Григор’єва.
Матеріал створено за сприяння Волинського пресклубу.
