Стали відомими імена херсонців, яких росіяни вивезли до СІЗО Лефортово у Москві

Цивільних заручників із Херсона перемістили в СІЗО Лефортово у Москві. Їх утримання там не підтверджено Міжнародним комітетом Червоного Хреста, правозахисники не мають можливості перевірити їх стан та умови утримання.

Журналісти МІПЛ дізналися про вісьмох херсонців, яких наприкінці липня — на початку серпня 2022 року майже одночасно викрали військові РФ. Раніше не всі вони були знайомі між собою, проте в Росії всіх їх звинуватили в “підготовці та вчиненні акту міжнародного тероризму”. Спочатку чоловіків тримали в Херсоні, потім перевезли до окупованого Криму і зрештою — до СІЗО Лефортово у Москві. Якщо РФ визнає їх винними, їм загрожує від 10 до 20 років позбавлення волі, або пожиттєве ув’язнення.

Вʼязень № 1. Юрій Кайов, волонтер Червоного Хреста, 40 років

До окупації Херсона Юрій був приватним підприємцем, володів кількома продуктовими магазинами і торговельними точками на одному з ринків міста.

“Після початку окупації, коли з продуктами в місті стало скрутно, Юрій зайнявся волонтерством — возив продукти для містян із Запоріжжя. До серпня мій чоловік встиг п’ять-шість разів завезти гуманітарну допомогу до Херсона. Коли вчергове поїхав по продукти — його затримали”, — розповідає Ольга Кайова, дружина Юрія.

Про викрадення вона дізналася 5 серпня. Тоді жінці зателефонував водій, який їхав разом із Юрієм. Він повідомив, що в селі Скельки Запорізької області під час спроби виїзду на підконтрольну Україні територію Кайова затримали російські військові. Водій сказав, що Юрія забрали на допит до Мелітополя, зв’язок із ним обірвався.

“За тиждень після затримання чоловіка в нашому будинку в Херсоні провели обшук, — говорить Ольга. —  Наша сім’я на той час встигла евакуюватись, тому вдома нікого не було. Сусіди свідчили, що військові РФ відчинили двері ключем, виносили з хати якісь пакети, забрали автівку мого батька”.

Родина Кайових шукала Юрія в російських окупаційних комендатурах в Херсоні, Енергодарі та Мелітополі, але всюди їм казали, що жодної інформації про нього немає. 7-го жовтня Ользі зателефонувала жінка, яка представилася адвокатом Юрія в окупованому Криму. Вона розповіла, що чоловіка звинувачують у підготовці до терористичного акту і скинула постанову так званого сімферопольського суду про те, що йому обрали запобіжний захід – тримання під вартою до 6-го грудня. Пізніше рідним Юрія повідомили, що його перевезли до СІЗО Лефортово в Москві. Російська адвокатка, призначена Юрію в Москві, вийшла на зв’язок із його дружиною та підтвердила усно його місце перебування.

Вʼязень № 2. Сергій Офіцеров, менеджер з продажу побутової техніки, сантехніки та меблів , 46 років 

3-го серпня військові РФ викрали мешканця Херсона Сергія Офіцерова. Його схопили під час відвідин свого батька Геннадія.

“У цей день до мене в квартиру вдерлися троє людей у цивільному та без балаклав. Один — із пістолетом, двоє інших — без зброї, — говорить Геннадій. — Одразу підбігли до сина, поклали його на стіл та змусили розблокувати власний телефон. Потім надягли на нього кайданки і повели вниз до чорно-білого Рено. На таких полюбляли кататись окупованим містом ефесбешники. Я бачив цю машину пізніше, кинувся до неї — але марно, вона не зупинилась. Під будинком також стояла автівка, звідки росіяни вели спостереження, та бус із озброєними військовими РФ”.

Геннадій припускає, що росіяни стежили за хлопцем, знали, що він у батька і, можливо, раніше були в його квартирі за відсутності господаря. Чоловік називає затримання сина спланованою операцією з боку військових РФ. Каже, що військові не проводили обшук і не перевірили його документи, але того ж дня обшукали квартиру сина та вилучили його техніку.

“Від колишніх заручників я дізнався, що Сергія тримали в будівлі Головного управління національної поліції в Херсоні, а згодом перевезли до СІЗО в Сімферополі. Там відбулось так зване судове слухання, — розповідає чоловік. —  Після цього Сергія перемістили в Лефортово. Відомо, що в нього немає теплих речей”.

Вʼязень № 3. Сергій Ковальський, фермер, колишній військовослужбовець ЗСУ, 32 роки

Сергій Ковальський — це племінник Сергія Офіцерова, раніше служив у ЗСУ. Його затримали того ж дня, коли й дядька. Останні роки перед вторгненням займався фермерством.

“Коли в перші дні окупації росіяни розгромили оборонців Херсона, Сергій десь дістав човен і по плавнях збирав тих, хто вижив, переховував і переправляв їх на вільну територію, — говорить Ірина Ковальська, мама Сергія. — Згодом стало відомо, що колаборанти здали росіянам списки атовців, тож ми почали змінювати квартири, переховувались. 3-го серпня росіяни влаштували в місті велику облаву і Сергія забрали в полон. Вірогідно, що його тримали в будівлі Служби безпеки України в Херсоні на вулиці Лютеранській”.

Пані Ірина говорить, що працівники ФСБ кілька разів привозили Сергія додому. Під час візитів росіяни змушували його дружину підписувати документи, які не давали прочитати, тиснули психологічно, наполягали, аби жінка взяла російський паспорт, казали, що увʼязнили Сергія за те, що чинив спротив поліції РФ. Чоловік був сильно побитий, мав набряклу голову. Мати свідчить, що в полоні  йому відбили нирки і він почав мочитися з кров’ю.

“Приводами для візитів додому були перевірки документів, цифрової техніки та обшуки, — розповідає жінка. — Щоразу Сергій підкидав нам крихітні записки, скручені в паперові колбочки. Так ми дізналися, що росіяни давали йому чисті аркуші і били, щоб він їх підписав. Він повідомив нам про катування, які йому доводилось витримувати, та написав, що найбільш нестерпним було чути, як катують 14-річну дитину, хлопчика”.

З власних джерел Ірина дізналась, що Сергія разом із іншими заручниками на деякий час вивозили до СІЗО в місті Олешки. Транспортували з мішками на головах. Росіяни говорили, що везуть бранців у “ДНР”, що Україна від них відмовилась. Восени кримська адвокатка повідомила родину Ковальських, що Сергія утримують у СІЗО Сімферополя, додавши, що заручників планують вивезти до Лефортово. Ковальські винайняли адвоката в Москві. Відомо, що Сергій скаржиться на недотримання росіянами Женевських конвенцій, жахливі умови утримання, просить допомоги правозахисників та розголосу в ЗМІ.

“У Москві в них було вже два судових засідання, — говорить Ірина. — Наступне призначили на початок березня. Наша родина з останніх сил сплачує послуги адвоката, адже вони шалено дорогі”.

В’язень № 4. Костянтин Резнік, підприємець, 58 років

 В’язень № 5. Сергій Кабаков, менеджер з продажу, 49 років

21-го липня в Херсоні викрали Костянтина Резніка. Приблизно в той же час зник Сергій Кабаков. Свідків викрадення чоловіків не виявилось, тому родини довгий час нічого не знали про долю своїх рідних. Про те, що Сергія та Костянтина утримують у Криму, вони дізнались від адвокатів із півострова. З сім’єю Кабакова згодом зв’язався московський адвокат, підтвердив, що Сергій у Лефортово, але спілкувався неохоче. Адвокат, призначений Росією Костянтину Резніку, з його родиною досі не зв’язався.

“Ми намагались передати наші номери телефонів через адвокатів інших заручників, але відповідь була однозначною: “Не положено”, — говорить донька Костянтина, Євгенія.

В’язень № 6. Денис Лялька, колишній військовослужбовець ЗСУ, 34 роки

Дениса Ляльку затримали 14 липня в Херсоні. Останні два роки чоловік служив у ЗСУ, а перед повномасштабним вторгненням РФ у нього закінчився контракт і він повернувся додому на Херсонщину.

“Коли 24-го лютого оголосили воєнний стан, Дениса викликали до Херсонської військової адміністрації, але деталі розмови мені невідомі, — говорить сестра Дениса, Юлія. — Брат перебував у Херсоні до дня свого викрадення, 14-го липня. Його утримували в одній з катівень окупованого міста. Восени нам телефонували із СІЗО міста Сімферополь і просили передати для Дениса теплий одяг, а в жовтні його вивезли до Лефортово”.

В’язень № 7. Сергій Гейдт, автомайстер,  41 рік

19 липня Сергія Гейта викрали в Херсоні. За три тижні чоловіка привезли додому на цивільному мікроавтобусі з херсонськими номерами. Росіяни провели допит його родини, поверхнево оглянули помешкання. Сергію дозволили взяти речі першої необхідності, спідню білизну. Рідним він встиг сказати, що його і ще 16 чоловіків утримують у Херсоні в будівлі Головного управління національної поліції та звинувачують у міжнародному тероризмі.

“Сергію вдалося передати нам записки від полонених, яких утримували разом із ним. У них йшлося про те, що росіяни вбили одного з заручників, також згадувалось ім’я та прізвище Олега Богданова”, — Марія, падчерка Сергія Гейдта

Вʼязень № 8. Олег Богданов, колишній чиновник, 50 років

З відкритих джерел МІПЛ дізналася, що раніше Олег Богданов займав посаду заступника начальника управління транспортної, дорожньої інфраструктури та зв’язку Херсонської міськради, був начальником відділу транспорту. Свідки перебування Олега в полоні повідомляють, що його ніхто не розшукував, рідні не передавали йому їжу і він не мав змінного і теплого одягу, тому весь час носив літнє вбрання, в якому його викрали. Бранці ділились із ним їжею.

Росіяни зняли та виклали в мережу відео затримання і транспортування вісьмох херсонців. Серед них є й Олег Богданов, якого, скоріше за все, теж вивезли до Лефортово.

7-го жовтня рідним Гейдта зателефонував чоловік, який представився адвокатом із Криму. Він сказав, що до СІЗО Сімферополя привезли дев’ять цивільних українців, їх збираються судити. За тиждень він повідомив, що в нього забрали справу Сергія Гейдта і відправили її до головного управління ФСБ у Москві.

Відео затримання цивільних херсонців

Родинам українських заручників складно передавати речі та гроші бранцям у СІЗО Лефортово. Водночас російські активісти та адвокати відмовляються це робити, боячись репресій. З деякими родинами адвокати досі не зв’язались, жодної інформації про стан своїх рідних вони не мають. Є випадки, коли російські адвокати вимагають гроші за інформацію про увʼязнених українців або за спілкування з ними. Жодних копій документів,  які б підтверджували участь українців у судових засіданнях або сам факт перебування заручників у Лефортово, родини не мають.

Лефортово: які порядки у найсуворішій вʼязниці Росії

Український журналіст Роман Сущенко, якого в 2016 році незаконно заарештували в Москві і який два роки відсидів у СІЗО Лефортово, каже, що це — найсуворіша вʼязниця Росії, відома як “елітна” тюрма, в якій утримують людей, що становлять загрозу для путінського режиму, а раніше — для сталінського.

“За радянських часів там до моменту винесення обвинувального вироку тримали дисидентів. Лефортово має потужну охорону, колючий дріт, камери спостереження та протидроновий захист. Шлях туди пролягає крізь мережу коридорів і ретельних перевірок”, — розповідає Роман Сущенко в інтервʼю МІПЛ.

У камерах є відеонагляд, а у дверях — окуляр, крізь який наглядачі підглядають за в’язнями

Будівля Лефортово — це розрізана навпіл сніжинка або зірка з чотирма променями. Кожен промінь — окремий корпус. Будівля чотириповерхова, є підвальні приміщення. Що в них — невідомо, один зі співкамерників Сущенка свідчив, що там катували його побратима. Загалом у Лефортово 206 камер, чотири з них — здвоєні. В кожному “промені” будівлі з одного боку розташовано 13 камер, з другого — чотири. Під ними — балкони, між балконами натягнута сітка-рабиця, щоб запобігти самогубствам.  Конвой, який виводить в’язнів на слідчі дії чи прогулянку, зазвичай складається з двох людей, які уважно стежать за всіма рухами ув’язнених.

“Розмір камери в Лефортово — 2,5  на 4 метри, — говорить Сущенко. —  В камері розміщені три або два ліжка, столик, металева шафа для збереження особистих речей. Всі меблі вбетоновані. В маленькому куточку — туалет і умивальник. У кожній камері є заґратоване вікно — метр на метр”.

О 6-й ранку — підйом, зарядка, сніданок, до обіду — слідчі дії, пообіді можлива прогулянка або ж знову слідчі дії. О 22-й — відбій. Світло в приміщенні ввімкнене цілодобово. Крім відеокамери спостереження в камерах є окуляр, крізь який наглядачі підглядають за поведінкою ув’язненого. На кожному поверсі — кнопки тривоги. Переміщення всередині будівлі відбуваються таким чином, щоб жоден ув’язнений не перетинався з іншими. Ліфтом переміщують тільки у прогулянковий дворик.

“На першому поверсі є майданчик, загороджений стінами 2,5 метри, — говорить Роман Сущенко. — Там десять двориків різного розміру для однієї-двох осіб. На 4-му поверсі, майже на даху, є схоже приміщення. Там понад 20-ть двориків. Ліворуч і праворуч — двері з окуляром, над головою — ґрати, крізь які видно лише небо”.

Роман свідчить, що в СІЗО тричі годують. Вранці — манна чи рисова каші на штучному молоці. На обід — перше, друге, компот чи кисіль. Ввечері — каша з рибою, швидше за все, з розмороженого вареного хеку. М’яса та овочів не дають. В деяких камерах є холодильник, його видають за умови, що в’язень напише заяву про таку потребу на ім’я керівника Лефортово. В кожній камері висить внутрішній розпорядок з правами і обов’язками ув’язненого. Також дозволяють відкрити рахунок, куди можна перерахувати гроші, які в’язень потім може витратити на товари особистої гігієни, конверти, ручки та продукти. Але невідомо, чи доступна ця послуга для українських заручників.

“Під час мого утримання в Лефортово від п’яти до десяти відсотків усіх ув’язнених складали жінки, — говорить журналіст. — Розподіл в’язнів по камерах хаотичний і не має очевидної логіки. В будь-який момент наглядачі могли наказати зібрати речі і перемістити тебе до іншої камери. За два роки, впродовж яких мене утримували в Лефортово, моїми співкамерниками були росіяни, уродженець Таджикистану, представник ІДІЛ, Хізб ут-Тахрір, військовий, якого судили за корупцію, та злодій в законі. З українцями в Лефортово не перетинався”.

 “Російського державного адвоката можна порівняти із Медведчуком у справі Стуса”, — Роман Сущенко

“У Лефортово є медична частина, де можна отримати ліки, — пригадує Роман Сущенко. — Під час прибуття, на другу-третю добу, у людини беруть відбитки пальців, кров, фіксують ДНК, татуювання, оглядають всі шрами. Все це записують і це досьє назавжди залишають у Лефортово. Фельдшер приходить до в’язнів щодня, перевіряє, чи є скарги на тиск чи ще щось. Лікарі СІЗО мають якісь найелементарніші пігулки, але більш спеціалізовані ліки можна було дістати через волонтерів і з дозволу адміністрації СІЗО. В Лефортово є стоматологи, хірурги і терапевти, які проводять лікування під наглядом”.

Роман Сущенко свідчить, що під час його утримання в Лефортово до ув’язнених часто приходили представники слідчого ізолятора та психолог, які намагаються зрозуміти їх настрій, чи схильні до суїциду тощо. Слідчі дії з ув’язненими зазвичай здійснюють в управлінні ФСБ поруч із будівлею СІЗО  або на першому поверсі Лефортово, де для цього є близько десяти окремих  кімнат.

“Російське законодавство обов’язково передбачає адвоката, щоб відкинути звинувачення у позасудових розправах та у порушеннях прав людини, — говорить журналіст. — Росіяни надають адвоката “за призначенням”, який має ліцензію, відпрацьовує державні кошти та отримує настанови. В нього є інші грошовиті справи, а ця робота — обов’язок. Такого адвоката можна порівняти із Медведчуком у справі Стуса. Є ще адвокати, яких наймають родини, вони їм платять, тому ті відпрацьовують. Але, зважаючи на поточну ситуацію з війною, вони боятимуться, перебуватимуть під постійним наглядом та примусом. Якщо адвокати активно контактуватимуть із рідними заручників, їм можуть закинути зраду чи співпрацю з ворогом”.

З власних джерел МІПЛ стало відомо, в яких умовах наразі утримують українських заручників у СІЗО Лефортово. Перший місяць після переведення до Лефортово чоловіків тримали в окремих камерах по одному. Згодом їх перевели у двомісні камери до інших ув’язнених. Така камера має 8 квадратних метрів разом із туалетом, розташованим за невисокою перегородкою.

Туалетний папір ув’язненим видають із розрахунку один рулон на два місяці. Українці не мають можливості отримувати регулярні передачі з продуктами від рідних, тому деякі сусіди по камері діляться із ними своїми харчами. Відомо, що серед камер Лефортово, де перебувають українці, є ті, що мають холодильник і телевізор.

Дорогою з Криму до Москви в українців відібрали речі, дехто з них не має шкарпеток та засобів гігієни.

Нагладачі з ув’язненими не спілкуються, виключно дають команди. Під час прогулянок українці часто співають гімн, а стіни прогулянкових двориків обмалювали українськими тризубами. Інколи заручники вигукують: “Слава Україні!”, коли їх ведуть у прогулянковий дворик. За це їм загрожує покарання — карцер.

Джерело