Наталя Шатілова-Погасій – відома херсонська волонтерка. Вона пережила окупацію, чинила спротив, побувала в катівні, та ні на хвильку не сумнівалася, що Херсон буде звільнений. Тепер, після деокупації, виклики стали іншими, але Наталя продовжує активну волонтерську діяльність, надає допомогу тим, хто її потребує. 19 січня нам вдалося зустрітися з Наталкою, адже ми привезли до Херсону гуманітарний вантаж зі Львівського центру волонтерства та захисту. Це була коротка зустріч, але дуже тепла та щира.
Наталія Клименко та Наталя Шатілова-Погасій
Наталка завжди вирізнялася з-поміж інших активністю та неординарністю
З Наталкою Шатіловою-Погасій знайома давно, десь з 2015 року. Нас поєднав жіночий рух та всеукраїнська організація «Дія», якою керує ще одна Наталка, волонтерка та активістка — Делієва. Перетиналися ми переважно на тренінгових заходах, де збиралися жінки-активістки та організаторки різноманітних заходів. Наталка ще тоді вирізнялася з-поміж інших своєю активністю та неординарністю. Це її заходи в Херсоні збирали тисячну аудиторію та вражали своїм наповненням. Коли почалася війна, для активістки не постало питання: лишатися чи ні. Однозначно вона нікуди не збиралася виїздити. На ній і тоді, і зараз — величезна відповідальність лідерки громади, а нині ще й виконуючої обв’язки голови Дніпровської районної адміністрації товариства Червоного Хреста.
Ми не бачилися десь останніх п’ять років, але за діяльністю одна одної спостерігали через соцмережі, ставили вподобайки одне одній та коментували активності. А коли Херсон потрапив під окупацію, ми почали переписку.
— Як ви там? — запитувала я.
— Тримаємося, — завжди впевнено й оптимістично відповідала Наталя.
— Наталочко, дай боже тобі сили!
— Наталочко, навзаєм! Кожного дня пишаюсь кожною колежанкою, подругою і радію, що доля дала можливість познайомитись зі справжніми героїнями!
— Я весь час в тривозі за вас. Звідки сили берете?
— Люди, які поруч, надихають та підтримують. Наші дівчата телефонують та пишуть. Зараз в нас немає влади, соціального захисту тощо — треба допомагати виживати.
— Гуманітарку отримуєте? Як можна вам передати?
— Збираємо на Червоному Хресті в Миколаєві, якщо волонтерам вдається прорватися — забираємо частинами. З 15 травня не можемо проїхати, сьогодні хлопців завернули біля Давидового Броду… Ізоляція.
— Сонечко, привіт. Ти на зв’язку є ? Маємо можливість привезти вам гуманітарку. Які маєте потреби? Напиши, будь ласка, або вийди на зв’язок.
Херсон — це Україна!
«Ми вільні від окупантів — і це головне»
Відколи звільнили Херсон, засіла думка відвідати херсонців. І врешті-решт така нагода видалася. Отримавши гуманітарний вантаж у Львівському волонтерському центрі, ми відправилися на південь. Найперше, що кинулося у вічі, коли потрапили до міста, це борди з написами: «Херсон — місто-герой» та «Рідні, ви вільні!» Це, напевне, єдине, що порадувало. Інше — сумніше: напівпустинні вулиці, практично порожні зупинки та поодинокі перехожі. Стало боляче. Зв’язалися з Наталкою. Вона уже чекала на нас у своєму центрі. Ми швидко знайшли місце призначення — і нарешті теплі обійми. Говорили недовго. Серед усього головне запитання: «Як ви? Як витримуєте?»
— Ми вільні від окупантів — і це головне. А ось наші друзі з Лівобережжя все ще в заручниках у терористів, які намагаються вбити наше рідне місто. На жаль, інтенсивність бомбардувань посилюється і місця, куди прилітає, кажуть самі за себе: про «братскіє чувства» та «адін народ». Пологовий будинок, дитяча лікарня, квартира немічної бабусі… Кожного дня мене запитують, чи нам не страшно? Звісно, страшно! Ми ж звичайні люди, які втомлюються, вигорають, хворіють, нервують, але зранку приходять до офісу, вдягають незручні та важкі броники та шоломи і йдуть фасувати, розвозити, евакуювати, заспокоювати. Це свідомий вибір людей, що розуміють ризики та небезпеку.
— Як ви вибудовуєте свою роботу?
— Знаєш, сьогодні Херсон практично знаходиться на нулі. Ми перейшли на адресну доставку для того, щоб не наражати на небезпеку людей та волонтерів. Нам організації надали броню та каски, але їх не вистачає. Із наших волонтерів ніхто нікуди не поїхав. Ми всі на місці, це десь близько ста волонтерів. Роботи в Херсоні немає, немає зарплатні, грошей — для того, щоб піти в магазин за покупками. Ми працюємо з усіма, хто потребує нашої допомоги. Ми не можемо собі дозволити поїхати звідси, бо хто ж тоді допомагатиме іншим? Морально дуже важко, але тримаємося. Херсон український і завжди був українським. Нас обстрілюють магнієвими та фосфорними бомбами. Ми постійно під обстрілами. Мабуть, це помста за те, що Херсон нескорений.
— Чи є сигнали повітряної тривоги?
— Не встигають спрацювати сирени, ніякого оповіщення немає, то ми уже по факту маємо прильоти. Убезпечити себе від обстрілів ми не можемо. Єдине що, якщо це великокаліберні, якщо є повітряна тривога по всій Україні, то ми бачимо це і чуємо, але місцевих — немає. Ми не знаємо, коли все почнеться і закінчиться. Намагаємося себе убезпечити, менше виходити на вулицю. Бо це страшно. Це уламки, осколки, у нас є втрати серед наших волонтерів. В грудні загинула колежанка Вікторія. Того дня ми, як завжди, видавали гуманітарку, фактично були люди, які отримували допомогу. В один із таких моментів видачі стався вибух. Тоді загинула наша волонтерка, літній чоловік, який був у черзі, і було поранено ще трьох. Це диво, що невелика кількість людей постраждала. Бо в цей час біля пункту видачі знаходилося зазвичай до п’ятисот людей. Тому зараз ми припинили масову видачу та стали працювати адресно, аби нікого не наражати на смертельну небезпеку.
— Знаю, що ти була в полоні?
— Так, наша команда їздила по селах, надаючи гуманітарну допомогу. Під час одного із рейдів ми виїхали в Чорнобаївку. Місцеві колаборанти викликали русню і нашу всю команду затримали. Тривалий час тримали на блокпості, а потім нас привезли в слідчий ізолятор. Знаходилися ми там два дні. Нам пощастило через те, що ми відносимося до міжнародної організації і ми не могли безслідно зникнути. Окрім того, люди, які бачили, що ми зникли, повідомили нашому керівництву. До нас, на щастя, не застосовували фізичних тортур. Морально було дуже важко, нас розкидали по різним камерам: я в жіночій, чоловіки в чоловічій. Але те, що ми почули там і побачили, це жах. Про те, що там ніяких умов не було і ні про які людські права мови не велося, я вже мовчу. Найжахливіше те, що почули. Звукоізоляція була ніяка, то ми чули, як людей катували струмом та всіма іншими методами. Коли я потрапила в підвал, дівчата, які були там, питали, чи немає у мене проблем із серцем. Спочатку я не розуміла, чому мене про це запитують, а потім, коли чула те, що відбувається… Не знаю, як люди це витримували. Не знаю, скільки треба буде часу для реабілітації тих, хто побував у катівнях. На жаль, немає психологів, які б працювали б з тими, хто там побував. Ми самі намагаємося надавати психологічну допомогу, але це тільки точка входу, перенаправили їх немає куди. Люди в Херсоні є, як би не говорили про те, що людей немає. Нам вкрай необхідна психосоціальна допомога. Ми шукаємо таку можливість і будемо намагатися вирішувати ці питання.
— Які ще нагальні потреби в Херсоні?
— Раніше була проблема виїхати, зараз не питання. Є рейсові транспорти, є безкоштовна евакуація. Всі бажаючі можуть виїхати, це не проблема. Інша справа, що багато людей не можуть виїхати. Мова про маломобільних та самотніх літніх людей. Проблема знаходитися безпечно в самому Херсоні. Але виїхати всі не можуть. Тому в місті людей немало, заради них ми тут і чекаємо на Перемогу.
Є величезна потреба у будівельних матеріалах, багато звернень щодо гігієнічних наборів та засобів для прання/прибирання. Хочу подякувати усім, хто відгукується на наші звернення. Майже без перерви прилітають «гарячі та полум’яні привіти» від потвор… А нам своє робити. Херсон вміє чекати та чинити спротив! Ми вже неодноразово доводили це і зараз продовжуємо працювати — кожен на своєму місці і на своїй ділянці спільного фронту!
Первомайські волонтери з херсонцямиФото: Наталія Клименко
«В темні часи яскравіше видно світлих людей і гостріше відчуваються радість та щастя»
— Розкажи про ваших друзів, які допомагають.
— Їх багато і це дуже тішить, що нас не кинули напризволяще! Дякую Владиславу Гладкому, Ельвірі Поленовій, хлопцям з Великобританії (організація Нumanitet) за генератори та за гігієнічні засоби для дітей та дорослих. Світлані Белобровій-Береш та Віталію Бєлоброву, моїй любій ГО «Асоціація жінок України «ДІЯ» та Наталії Делієвій за продукти та теплі речі. Вам, що приїхали до нас, Львівському центру волонтерства та захисту, вашим кондитерам за смачне печиво та пиріжки. Щира усім подяка!
— Бачила, що ви навіть зимові свята влаштовували?
— В темні часи яскравіше видно світлих людей і гостріше відчуваються радість та щастя! Звичні для зимових свят заходи та веселощі, на жаль, недоступні для маленьких херсонців. Але ми знайшли можливість хоч трішки відволікти малечу від невеселої реальності. У наших друзів «Веловолонтер Херсон», багато з яких є волонтерами Херсонської обласної організації Товариства Червоного Хреста України, є крута традиція їздити по місту на роверах в яскравих новорічних костюмах і вітати подарунками херсонських дітей. На жаль, цьогоріч, і велосипед — не найбезпечніший транспортний засіб, і діти на вулицях міста рідко гуляють. Тому ми трохи змінили формат і приїхали до Кіндійки автівкою, але спілкування з нашим «святим Миколаєм» та його помічницею і подарунки були справжні та яскраві. Дякуючи Олені Гнітецькій, Івану Алексєєву, Світлані Щербині, Ларисі Марченко, Оксані Фоміній та всім нашим благодійникам, свято, хоча й було дуже нетривалим, але емоційно-позитивним! Я пишаюся нашими херсонцями і молюся за їхнє здоров’я.
— Вихідні бувають?
— Спочатку не було часу для вихідних. Треба було закривати потреби людей. Звичайно, морально це дуже важко. Тому ось зовсім скоро плануємо поїздку до Одеси, а там і до вас зберемося. Такі вилазки вкрай необхідні, бо ми ж не супергерої, ми звичайні люди, яким потрібен перепочинок, щоб можна було рухатися далі.
«Дуже тішить, що нас не кинули напризволяще»Фото: Наталія Клименко
Забігаючи наперед, розповім. До Одеси поїздка вдалася. Це якраз був День Соборності. Херсонці трішки переключилися, відпочили морально і знову приступили до своїх щоденних обов’язків. Тепер і ми будемо чекати Херсон до нас у гості. Звичайно, ми не Одеса, але теж маємо чим порадувати своїх колег. Тож чекаємо нескорених до себе і віримо, що з такими людьми Україна вистоїть і обов’язково переможе!
«Хлопці, звідки ви?» — «З України!»
А коли вже ми, первомайці, покидали Херсон, в дорозі нам зустрілися хлопчаки. Вони просто раділи, що побачили автівку на пустій вулиці. Коли я запитала: «Хлопці, звідки ви?», знаєте, що діти відповіли? «З України!» Ну, як такий народ перемогти?!
А ми ще раз дякуємо усім, хто посприяв нашій поїздці і дав можливість допомогти херсонцям. Центру Волонтерства та Захисту м. Львів, ГО «Самооборона Львівщини», Любомиру Босаневич, Маріанні Білик, Роману Стасишину, Мар’яну Якиміву, Сергію Говді, Альберту Піроженко, Христині Мацько, Олександру Гречанюку, Володимиру Гриненку, Уляні Кузенко, Наталії Шелестак, Андрію Немировському, Олесі Білоус, Олексію Матюшенку, Ірині Аветисян, Ірині Баженовій, Владиславу Поплужному, Костянтину Дубей, Миколі Юрченко, Віталію Клочкову. А херсонцям дякуємо за стійкість, мужність, незламність та віру! Тепер ви символ України, а Наталка — символ Херсону!
