Одеса – найбільше туристичне місто на півдні України з багатою тисячолітньою історією та власною неповторною культурою. Проте розвиток Одеси напряму пов’язують з впливом Російської Імперії. Існує упередження, що без росіян воно не стало б процвітаючим містом з величною архітектурою та неповторним колоритом.
Російська культура дійсно лишила свій слід в одеській історії, проте паралельно з нею існував і потужний інтернаціональний вплив, втому числі український, результати якого мало розголошували.
Суспільне поговорило з українським істориком Володимиром Полтораком та зібрало свідчення про роль українців у розвитку Одеси, вплив Російської Імперії й Катерини II, прагнення одеситів бути вільним народом та потребу в дерусифікації.
Українські козаки захопили Хаджибейську фортецю
Володимир Полторак вважає, що український слід в побудові Одеси дуже значний. У 17-18 столітті українські козаки відіграли вирішальну роль у завоюванні та освоєнні цих земель. Вони брали участь у міжцивілізаційній боротьбі з тюркськими народами. Свої бої в Одесі точили Семен Палій та Іван Сірко. “Для османів і для татар територія, контрольована українськими козаками, була небезпечною і в момент війни козаки проявляли тут свої геройські вчинки. Крім побудови Качибеєва, українці також відіграли вирішальну роль у боротьбі за нього”, – стверджує Полторак.
Анга Тревел, Хаджибейська фортеця1789 рік, який уславився штурмом фортеці Хаджибей, за словами Володимира, увійшов до канонів російського міфу, але те, що фортецю штурмували українські козаки, не згадується: “Більша частина підрозділів, які тоді штурмували Хаджибей, це були українські козаки, це було шість полків. З російського боку було два підрозділи, які разом складали один полк. До того ж ще козацька флотилія потім брала участь в операціях із заняття Хаджибея. Це ті чорноморські козаки, які були по суті запорізькими козаками, відновленою такою козацькою формацією, вони в Хаджибеї на початку 1790 років складали до третини населення”.
Козаки жили на Пересипу, видобували там каміння, мали свою церкву. На картах 1790 років сучасна Балківська вулиця була козацькою долиною. Вирішальну роль у побудові споруд відігравали вихідці з козацької старшини на територіях тоді ще Хаджибея, а потім і Одеси.
Хто заснував Одесу ?
Перейменування Хаджибея, за словами історика, іноді видавалося в перезаснування або заснування Одеси. Хаджибей напряму переріс в Одесу й про це говорять документи російської адміністрації:
“Указ Катерини II 1794 року свідчить про те, що вона сама розуміла, що в Хаджибеї будується купецька та військова гавань. Вона сама приймала Хаджибей городом, яким оволоділа Російська Імперія. А потім міф про те, що Катерина заснувала Одесу, народився всередині 19 століття”.
Повідомлення Катерини про виділення грошей на розбудову порту починається так: “Уважая выгодное положение Гаджибея при Черном море и сопряженные с оным пользы, признали Мы нужным устроить тамо военную гавань, купно с купеческою пристанью...“.
Катерина II померла у 1796 році, через два роки після перейменування Хаджибея, але упередження про те, що вона заснувала Одесу інсує і досі.
Плакат до сторіччя приєднання Одеси до РосіїДоктор історичних наук, професор ОНУ ім. Мечникова Тарас Гончарук вважає, що історія Одеси написана “з точки зору переможців над Україною”. А тому російська цензура дозволяла лише один варіант датування “Дня народження” міста.
“Ідея транслюється така, що до приходу російської влади тут нічого не було. Насправді ще в істориків 19 століття виникали певні питання щодо віку міста. Але тоді на території Російської імперії існувала цензура, яка не дозволяла публікувати дані, що суперечили владним інтересам”, – пояснив Гончарук.
“Російські архіви не зберегли жодного документа навіть про перейменування Хаджибея в Одесу. І це теж пояснюється, бо Катерині той Хаджибей був “до лампочки”, – стверджує співробітник Південного міжрегіонального відділу Українського інституту національної пам’яті Олександр Городилов.
Участь в розбудові Одеси брали українці
Будівельні компанії, які перші розбудовували Одесу, зокрема Рішельєвський ліцей на вулиці Дерибасівській, належали Андрію Шостаку з Лівобережжя, стверджує Володимир Полторак. Крім того, до Одеси приїздила велика кількість переселенців з різних регіонів України. Наприклад, вулиця Ніжинська, пов‘язана перед усім з ніжинськими греками, які фактично жили 200 років на території лівобережжя в Ніжині та привезли свою торгівлю в Одесу.
Перші торговельні компанії в Одесі, за словами історика, теж були пов‘язані з Україною. Українці також були присутні серед усіх прошарків населення та складали його великий відсоток.
Книгодрукування в Одесі та типографія Фесенка
У 19 столітті Одеса відігравала важливу роль в поновленні українського національного руху. У місті друкувалися україномовні видання, зокрема у 1837 році була опублікована казка “Маруся” – перше видання українською на території Одеси. Але французька була першою мовою, якою почали друкувати в місті (з 1830 року), – стверджує Володимир Полторак.
Серед тих, хто друкував у Одесі українською, був виходець із Чернігівщини Яким Фесенко, який почав займатися цим ремеслом з 1883 року.
“Він якраз приклад отакого тогочасного українського можна сказати дива, або мрії. Приклад, як звичайний селянин може прибути в місто і за рахунок талантів створити серйозну компанію”, – розповів історик.
Фесенко ніколи не цурався українською мови та друкував нею попри всі заборони: з 1863 року українську не можна було використовувати для підручників, а з 1876 року можна було послуговуватися українською тільки для етнографічних записів.
Навіть після усіх заборон видавництва в Одесі продовжили друкувати українською мовою. Найбільше текстів видавали в типографії Юхима Фесенка:
“Просто неймовірні за якістю книжки, які завжди ми переглядаємо, вони на рівні світових тогочасних шедеврів книжки, які у Фесенка видавалися. Він був настільки людиною шанованою серед працівників, що навіть в 17-20 роках після громадянських стоянь за незалежність, коли більшовики захопили одеську владу, не звільнили його з підприємства, а залишили його директором”, – розповів історик Володимир Полторак.
Історик стверджує, що в Одесі був значний попит на українську літературу, а український рух в місті був дуже популярним.
“Взагалі дуже шкода, що Одеса втратила його типографію, тому що це унікальний приклад цієї української мрії, як людина прийшла сюди з порожніми руками, молодим хлопцем і створила таку книгодрукувальну імперію”.
Українські підприємці в Одесі
У той же період на всій території України створювалися цукрові підприємства. Йосип Тимченко, який з Харківщини потрапив до Одеси, став інженером Новоросійського університету і створив низку винаходів: від автоматичної телефонної лінії до кіноапарата, за два роки до Люм’єрів.
В Одесі працювали, створювали компанії та заробляли українські працівники та технологи. Архітектор Федір Нестурх зводив будинки, був членом українського руху та вважав себе українським патріотом.
“Просвіта”, філологічний рух, “одеська мова”
Товариство “Просвіта”, яке створили в 1868 році у Наддніпрянській Україні, координувало український рух. За словами історика, в Одесі її членами були тисяча людей, а на організовані ними заходи приходили десятки тисяч.
“У місті вони були одною з найбільш шанованих культурних організацій. Я вже мовчу про театр, тому що в той період в Одесі саме всі представники українського театру, всі корифеї так звані, Тобілевичі, Кропивницький, вони всі в Одесі щороку проводили в театрах різні вистави”, – розповів Володимир Полторак.
На Одеському академічному російському драматичному театрі висіла табличка, яка свідчила про те, що там виступали корифеї українського театру. Володимир вважає, що її варто відновити.
У 1840 роках, коли з’явилася стаття про так звану одеську мову, то один з дослідників звернув увагу на те, що ця мова – це діалект великоросійської мови, але під значним впливом малоросійських слів, тобто наддніпрянських, та галицизмів.
“Автор був людина свого часу, тому він по-своєму це уявляв. Можна було б з ним подискутувати, тому що багато районів такі як Слобідка, Пересип вони були україномовними”, – зазначив історик.
За його словами, є багато свідчень, що працівники, приїжджаючи до Одеси, лишалися у своєму мовному середовищі. Молдованка поділялася на дві частини: південна, яка була більш єврейською, та українська, яка простягалася від вулиці Розумовської вулиці в бік Балківської.
Іван та Юрій Липи
Іван Липа на момент переїзду до Одеси був відомим лікарем. Саме він, за словами Володимира, був ініціатором побудови сучасної станом на 1837 рік лікарні у Дальницькій ділянці. Дальник у той період був частиною Одеси.
“Він був взагалі прибічником поширення такої народної демократії в такому розумінні, що народ має отримувати все більше прав та можливостей. По суті такий антимонархічний напрям, який сприймався в Російській Імперії як опозиційний”.
За даними національної бібліотеки імені Вернадського, дім Івана Липи в Одесі став осередком культурницького руху Південної України. До нього приїздили В. Самійленко, Г. Хоткевич, Г. Чупринка, О. Олесь, О. Маковей, М. Вороний та ін.
Син Івана Юрій взяв участь у подіях громадянського протистояння, і коли був вимушений поїхати з міста, то написав низку оповідань про революційну Одесу: україномовні хроніки цього часу. Бунін написав “Окаянные дни”, з погляду російського білогвардійця, Бабель у “Одесских рассказах” романтизував бандитовщину, а Юрій Липа Поглянув на це питання з точки зору українця – розповів історик Володимир Подоляк.
За словами історика, Юрій Липа був одним із багатьох авторів, які створювали українські тексти. Свою популярність він отримав у еміграції. До 1944 року він створив велику кількість політологічних текстів, продовжуючи бути лікарем, як і його батько. У своїх публікаціях він обґрунтовував геополітичну місію України та впевнено казав, що без Одеси Україна неможлива як велика держава. Україна, на його думку, мала через Одесу бути пов’язана з близькосхідними регіонами.
Як вплинула Російська Імперія на розвиток Одеси
Володимир Полторак розповів, що Одеса багато чого отримала від Російської Імперії, проте імперія так само гальмувала розвиток Одеси як успішного міста і воно рухалося часто всупереч бажанню російської адміністрації. Пушкін, перебуваючи тут у засланні, називав Одесу євпорейським містом.
“В умовах існування Російської Імперії Одеса була унікальним містом з унікальною культурою, адже боролася із впливом Росії й була посередниом європейської культури. Я не погоджуюся з тим, що все у нас в Одесі пов’язане з Росією. Безумовно, неможливо просто викреслити цілий період. Але якщо ми зважимо, то може виявитися, що Одеса могла швидше і якісніше розвиватися”.
Тогочасні одесити, за словами Володимира, занадто багато капіталу віддавали у казну Російської Імперії й на початку 20 століття намагалися створити вільне місто.
“З іншого юоку місцеві магнаи недооцінювали український фактор. Будучи антиімперцями вони багато в цому були й антиукраїнцями”, – ствреджує історик.
Чи потрібна Одесі дерусифікація
За словами історика, у 2007 році копію пам’ятника “Засновникам Одеси” встановлювали на російські кошти, щоб продемнострувати приналежність міста до культурного російського поля.
“Як історик я взагалі проти знищення будь-якої історичної спадщини, це неправильно. Але якщо є пропагандистський проєкт, створений у 2007 році на російські кошти, і якщо цей проєкт якимось чином у незалежній Україні оформився у вигляді памятника імперії, яка фактично знущалася над Україною та перетворювала українців на рабів. Цей символ імперії не може існувати у демокартичній державі у вигляді головного архітектурного центру. Він може існувтаи, як раніше був, як частина музейної експоизції”, – вважає Володимир Полторак.
Сучасні події, за словами Володимира, підкреслюють, що цей символ імперії недоречний. Процес дерусифікації в Україні почався у 90-х роках і Одеса йде в цьому напрямку. Зараз є можливість зробити це швидше:
“Невідомо яким чином до Одеси прив’язаний Суворов. Він тут бував кілька разів. Все, що називається Суворовською фортецею, це казки. Суворов ніякої ролі в розбудові міста не мав. Чому його завжди шанували в російській імперії ? Тому що він був символом “непереможної” рсоійської зброї. По суті це був теж ідеологічний штапм, а не культурний. Як і Кутузов. Всі ці елементи російського мілітаризму, коли нащадки цього мілітаризму бомблять Одесу, вони недоречні”.
