З 8 до 24 січня в Україні триватиме локдаун. Посилення карантинних заходів вплинуло на різні сфери нашого життя. На два тижні нам доведеться вчитися і працювати дистанційно, обійтися без певних товарів і послуг, відмовитися від занять у спортзалі, тощо. Як позначився локдаун на житті пересічних мешканців громади?
Аліна, 18 років, студентка медичного коледжу: – У зв’язку з локдауном, наш коледж перевели на дистанційне навчання. До того мені доводилося діставатися до закладу громадським транспортом. Це було справжнім випробуванням для нервової системи. У білозерських маршрутках, зазвичай, всі місця зайняті, втиснутись у неї зранку просто неможливо. Коли ввели обмеження щодо сидячих місць, водії навіть не зупинялись, адже не було куди брати пасажирів. Тому доводилось пропускати і чекати іншу маршрутку, при цьому я заходила тільки тоді, коли хтось виходив із автобусу. У місті до коледжу я діставалася тролейбусом. Правила ті ж самі: один вийшов – один зайшов. З горем навпіл, із запізненням і психозом, я потрапляла на пари. Додому – аналогічна історія. Поки півдня витратиш на такі нервові поїздки, вже не хочеться нічого, не те що вчитися. Дистанційне навчання мені подобається тим, що я маю більше часу на освіту і менше нервую через поїздки. Ми отримуємо завдання на Viber, конспектуємо, фотографуємо і відправляємо виконане на перевірку. Інколи бувають лекції в ZOOM. Загалом я задоволена онлайн-навчанням, сидиш у теплій кімнаті і спокійно собі пишеш. Плюс економія на проїзді. Краще купити собі чогось смачненького.
Анастасія, 32 роки, мама двох школярів: – У мене двоє дітей: син ходить до сьомого класу, а донька до третього. Зараз ми навчаємося дистанційно. Вчителі надсилають домашнє завдання на Viber, у групу для батьків. Там ми обмінюємось питаннями щодо цих завдань. Також бувають уроки в ZOOM. Сину вчителі відправляють посилання у Google Classroom, де в основному задають тести. Доньці теж відправляють завдання у Viber. У неї звісно не таке навантаження, як у брата, тому з нею навчатися трохи легше. Відверто кажучи, я не в захваті від дистанційної освіти, краще ходити до школи. Там живе спілкування, можна щось перепитати у вчителя, адже в ZOOM час уроку обмежений, вчителі не завжди встигають повністю розповісти тему. Крім того, бувають перебої з інтернетом. Взагалі, зараз такий час, що діти не відлипають від телефонів і комп’ютерів, але це призводить не до інтелектуального розвитку, а до звичайної деградації. Вдома звісно краще, нікуди не треба ходити, особливо в непогоду. Але вдома діти розслабляються і потім мені важко їх зібрати докупи, мотивувати до навчання. Коли ходиш до школи кожного дня, встановлюється режим, діти знають, що прийшовши зі школи, треба виконати домашнє завдання, а потім вже можна відпочивати. Розумію, що дистанційна освіта – вимушена міра, але сподіваюся, що це тимчасово.
Оксана, 45 років, домогосподарка: – Кому-кому, а от власникам продуктових магазинів і супермаркетів локдаун не нашкодить. Згадайте, що відбувалося в АТБ напередодні новорічних свят. Склалося враження, що люди намагалися запастися продовольством на цілий рік. Через порушення карантинних норм дехто з покупців навіть викликав поліцію. Можливо до супермаркетів не ходять пенсіонери, які отримують мінімальну пенсію, але більшість залишає у касі магазинів не одну сотню гривень. Взагалі, українці не звикли економити на продуктах. Хочеться вірити, що повноцінне харчування зміцнить імунітет і ніякий коронавірус нас не подужає. Краще їсти корисне, ніж витрачати кошти на лікування.
Олена, 26 років, продавчиня: – Продаю жіночий, чоловічий одяг та спідню білизну. Раніше працювала тиждень через тиждень, а коли ввели локдаун, вимушена сидіти вдома. Виховую п’ятирічного сина, чоловік працює. Добре, що хоч садочки не зачинили і моя дитина не буде нудитись вдома, як я. Тимчасова відсутність роботи, вдарить по кишені всіх, хто працює у сфері торгівлі не продуктовими товарами. Якщо чесно, я взагалі не розумію, чому не можна купувати шкарпетки, батарейки, свічки, сірники і т.д. Причому вони до коронавірусу? Це такі ж речі, як і продукти, за якими людина приходить у цей же магазин. Якщо, наприклад, в мене сіли батарейки на пульті телевізора, і я не можу їх ніде купити, то що мені, до 24 січня дивитись один лише канал, чи не дивитись телевізор взагалі? Чи, до прикладу, у зв’язку із погодою, в будинку зникло світло. Чому я не можу купити сірники і свічки? Дурня та й годі.
Вікторія, 37 років, юрист: – Для мене найбільші незручності локдауну, пов’язані із відсутністю можливості займатися спортом у фітнесцентрі. Мій тренер запропонувала тимчасово проводити групові заняття дистанційно. Ціную її старання, але це зовсім не те. Якість інтернету у нас бажає кращого, не уявляю, як можна нормально сприймати інформацію учням, котрі займаються у ZOOM. Життя в онлайн-режимі – неповноцінне, це як побічний ефект COVID-19, коли втрачаєш нюх і не відчуваєш смаку…
Запитували журналісти газети “Придніпровська зірка”
Приєднуйтесь до нас у соцмережах:
Facebook, YouTube, Instagram, Telegram, Twitter
