Херсонський обласний художній музей імені Шовкуненка планує облаштувати для всіх херсонців справжню європейську площу, і для відвідувачів музею з особливими потребами – ліфт. Про ці плани та те, що їм перешкоджає і чим може допомогти місто, розповіла кореспонденту ПІК директор Херсонського обласного художнього музею ім.О.О.Шовкуненка, заслужений працівник культури України Аліна Доценко.
– Пані Аліна, розкажіть про проект реставрації будівлі музею.
– Музей провів дворічну роботу зі створення грандіозного проекту перебудови та ремонтно-реставраційних робіт з пристосуванням під музей. Подивіться лишень, скільки тут документів (показує на стіл, де складені папки з документацією – авт.). Кошти на розробку проектно-кошторисної документації були виділені з обласного бюджету. Як передбачається, фінансувати проект мають за рахунок державного бюджету. Ми повинні зберегти унікальний історичний пам’ятник архітектури, його ліпнину, архітектурний декор, оснастити усім сучасним необхідним для музею обладнанням, зробити часткове перепланування, зробити музей привітним для всіх . А ще між Планетарієм та музеєм, за нашими планами, замість занедбаної території, де зараз ходити страшно і небезпечно, має з’явитися європейська площа. Зміни дуже потрібні.
Нагадаю, що музей розташований в будівлі колишньої Міської думи, яка була побудована у 1905 році. Її віддали 40 років тому під музей не пристосувавши під ці потреби – не подбали тоді ні про температурні режими, ні про вологість, ні про кондиціонування, ні про опалення, ні про фондосховища, ні про ремонт покрівлі, фасадів, ні про знищення грибків…
Музей, звісно, дуже багато зробив за цей час.
Я стала директором майже 30 років, зразу замінила 2тис.кв.метрів перекриття з гнилих дерев’яних на залізобетонні, перекрили покрівлю. 36-метрова башта, як Пізанська, – падала. Там абсолютно були поламані всі колони, всередині гнилі дерев’яні перекриття. Залучала я в свій час спонсорів – суднозавод, який передав багато такого металу, який ніде не купити. Ми замінили столітню каналізацію, водопостачання, опалення. Ще не закінчені фасади – лише прибрано чорний цементний накид, який не давав дихати вапняку і покрили будівлю ґрунтуванням. Тут треба зробити величезний шмат роботи. Руйнуються пілястри, балясини (все це зроблено з натурального каменю), балкони висять над проїзною частиною дороги, в них металеві конструкції треба негайно міняти.
Тепер ось хочемо рухатися далі – це я про площу біля музею та про ліфт.
– Розкажіть,будь ласка, про площу і ліфт…
У цьому питанні нам потрібна підтримка міста. Зверніть увагу – з вулиці Воронцовської є проїзд до внутрішнього двора музею (там металеві ворота) – ширина 2,7 метра, він простягається на 15 метрів. З одного боку стіна музею, а з іншого – підпірна стіна колишнього підземного туалету. Тому коли ми почали вивчати, як спорудити ліфт для відвідувачів музею з особливими потребами, то виявилось, що ось та жахлива підпірна стінка заважає нам і становить велику небезпеку. Десять років тому вона вже завалилась цілком, і після того город знов зліпив те, що ви бачите.
У свій час, коли туалет працював, часто стоки каналізації потрапляли в музей, ми тут вичерпували їх, стоячи по коліна. Бувало, що наша антикварна бібліотека плавала… Я міський туалет відрізала від наших колодязів, зі мною сварилися у мерії. А в результаті, туалет місто просто закинуло, потім віддало в оренду…До нас приходили «зацікавлені фастфуди», намагалися «домовитися», проте ми вистояли.
Зараз ми просимо мерію демонтувати цю підпірну стінку та ту закинуту громадську вбиральню і надати дозвіл музею на розробку проекту землеустрою для відведення у користування цієї земельної ділянки. Також по проекту треба перенести зовнішню тепломережу, яка проходить під фасадом музею й облаштувати нові каналізаційні колодязі. Що стосується перенесення мережі теплопостачання – зараз вона знаходиться на відстані 70 см від фасаду музею, а має бути, як того вимагають норми, на відстані не менше 15 метрів. Поки є та підпірна стіна, рухати тепломережу немає куди.
Завдяки цьому між планетарієм та музеєм буде не захаращена, закинута територія, яку вподобали генделики та безхатьки, як не має бути в серці історичного центру Херсона, а гарний майданчик, де комфортно будуть почуватись не лише відвідувачі музею, а перехожі – херсонці та гості міста.
Ну, і якщо міська влада піде нам назустріч, підпірна стіна зникне, і земельну ділянку віддадуть під облаштування майданчика, то в двір музею зможуть заїжджати пожежні машини та інші аварійні служби. Зауважу, що у дворі музею обласна рада профспілок влаштував стоянку приватних машин, якої теж не мало б бути поблизу музею (то ще одна болюча тема). Не приведи Боже, трапиться пожежа…
Але головне – нарешті наш музей стане доступним для людей з інвалідністю. Зараз коли до нас приїздять на екскурсії вихованці Олешківського інтернату, наші працівники допомагають піднімати їх на другий та третій поверх музею на руках. А старші люди, які не можуть самі рухатися? Вони не погоджуються, щоб їх на руках носили – їм незручно, тому доступ у музей їм закрит. У музей не можуть потрапити мами з дітьми у візочках…
Знаєте, ідея побудувати такий ліфт з’явилась у мене кілька років тому, коли я побувала у музеї в Ризі. Я стала свідком того, як у вестибюль музею зайшла жінка з дитячим візочком ( у них два входи – ганок з безліч сходинок на головну площу і з торця – вхід рівний, з паркової зони, де немає жодного паркана). Так от, жінка з візочком дитячим зайшла у величезний шикарний ліфт. Я запитала: а куди вона? А мені кажуть: на виставки, на поверхи. Все, я приїхала звідти і «захворіла» цим. Тепер ось намагаємося зробити наш музей таким, щоб і херсонці могли з малими дітьми зайти у музей, і літні люди, і люди з інвалідністю. І щоб на площі біля музею було приємно пройтися, посидіти біля квіткових клумб та фонтану, і щоб там можна було проводити цікаві музейні заходи. І не було соромно за місто!
Ірина Феш, ПІК
