Новопризначений головний податківець Голої Пристані розповів про наміри вивести з тіні місцевих підприємців

Віднедавна керівником Голопристанського відділення Херсонської об’єднаної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби було призначено Бельцика Івана Михайловича. Його виступ на Дні голови, що відбувся цими днями, справив неабияке враження на присутніх. Звичайно, хотілося б детальніше розпитати нового керівника, з чим він прийшов на Голопристанщину.

– Іване Михайловичу, для початку хоча б коротенько розкажіть про себе.

  • Родом я з Хмельниччини, мені 39 років. 1995-го року закінчив загальноосвітню школу у м. Щолкіне Автономної Республіки Крим, а 2002-го року – Національну академію управління у Києві за спеціальністю фінанси. Працював на різних посадах в органах центральної виконавчої влади – Міністерстві фінансів України, Держінвестицій України, Держінвестпроекті України, Державній інспекції з безпеки на морському та річковому транспорті, Держпідприємництві України.

Із 2014 року працюю, як то говориться, «на землі» – у Хмельницькій та Одеській областях і ось тепер – у Херсонській області.

  • І як Ви потрапили до нас, у Голу Пристань?
  • Дуже просто – прийшов працювати сюди за переведення з Бериславської районної державної адміністрації Херсонської області.
  • Тобто, ви не нова людина у нас, на Херсонщині?
  • Виходить, що не нова, але на така вже й стара.
  • Але якщо Ви працювали в Бериславській райдержадміністрації, то Ви не податківець у чистому розумінні?
  • Дивлячись на те, кого можна вважати податківцем. Якщо ми говоримо про ту податкову службу, яка була «каральним мечем» для всіх, хто намагався працювати і забезпечувати хлібом свою сім’ю, то, однозначно, я не податківець. Якщо ж говорити про ті завдання і виклики, які постають перед органами фіскальної служби сьогодні, то так – я податківець, адже фіскальна служба сьогодні, найперше, аналітична служба, робота якої спрямована на дві основні цілі: обслуговування платників податків і збільшення податкових надходжень до бюджетів усіх рівнів. У цьому розмінні, я сподіваюся, зможу бути корисним нашому району і місту.
  • Ви сказали «нашому», але ж ви родом з Хмельниччини…
  • Розумієте, на мою думку, не зовсім коректно давати право тільки уродженцям Голопристанщини називати місто чи район «своїм», адже твій дім там, де ти живеш і працюєш, там, де ти, вибачте, витрачаєш свої сили і здоров’я, там, де ти, в кінці-кінців, приносиш якусь користь, а не там, де ти народився. Місце народження – це маленька батьківщина, а тому я вважаю, що маю право називати і район, і місто «нашим». Більше того, у нашій державі багато регіонів, але Україна – одна, і вона – наша Україна.
  • Іване Михайловичу, які основні завдання ви ставите перед собою?
  • Якщо говорити за напрямками, то я виокремив би такі головні: обслуговування платників податків, конструктивна співпраця з органами влади і легалізація (виведення з тіні). При цьому наголошую, що основною функцією відділення, яке я очолюю, є сервісна, обслуговуюча, тобто допомога платникам податків у їхній роботі, і всі зусилля хоча і невеликого колективу Голопристанського відділення будуть спрямовані саме на реалізацію цієї функції.
  • Ви сказали про конструктивну співпрацю з органами влади. Її немає чи вона неконструктивна?
  • Чому ж немає? Ця співпраця завжди була і буде. Я лише хочу сказати, що органи фіскальної служби, виконуючи свої повноваження, не можуть працювати відокремлено від інших органів влади. Наприклад, податкова не може нарахувати суму земельного податку, який повинен надійти до місцевого бюджету, не знаючи ставки цього податку, прийнятої органом місцевого самоврядування. При цьому, органу місцевого самоврядування потрібно своєчасно встановити цю ставку і знову ж таки своєчасно проінформувати про це податкову. Інакше суми податку не будуть нараховані і просто не надійдуть до бюджету.

Знову ж таки, орган фіскальної служби не може забезпечити відповідний рівень надходжень з того чи іншого податку, не знаючи скільки власне заплановано таких надходжень. Тобто, ми повинні налагодити оперативний обмін інформацією між фінансовими органами, розміщеними на Голопристанщині, і нашим відділенням.

Зі свого боку, Голопристанське відділення Херсонської ОДПІ оперативно реагуватиме на відповідні запити всіх без виключення органів влади, братиме участь у заходах, які проводяться ними, та докладатиме максимум зусиль відповідно до покладених повноважень.

  • У своїй розмові ви сказали про легалізацію. Що ви мали на увазі?
  • Це дуже широке поняття. Я хотів би акцентувати увагу на тому, що за результатами попереднього аналізу, проведеним Голопристанським відділенням Херсонської ОДПІ, можна з упевненістю сказати, що окремі податки не надходять до місцевих бюджетів у повному обсязі.

Для прикладу візьмемо надходження з акцизного збору, який надійшов до міста Гола Пристань 2017-го року за реалізовані алкоголь і тютюн. Всі знають, що 5 відсотків від ціни товару (чи то пачка сигарет, чи то пляшка алкогольного напою) є сумою акцизного податку, який повинен надходити до місцевого (у даному випадку – міського) бюджету.

І що ж ми маємо? Відповідно до податкових декларацій на початок 2018 року всього за 2017 рік до бюджету м. Гола Пристань надійшло 1 мільйон 344 тисячі 643 гривні акцизного податку з тютюну і алкоголю. Тобто, якщо використовувати зворотній розрахунок, то реалізовано тютюну і алкоголю за весь 2017 рік у місті було на суму 26 мільйонів і майже 900 тисяч гривень. Мало це чи багато? Давайте порахуємо…

Припустимо, що середня вартість пачки цигарок складала 20 гривень у 2017 році, а людина, яка палить, викурює одну пачку сигарет у день (або 365 пачок на рік). Рахуємо: 26 900 000 : 20 : 365 = 3 684. Що це за цифра? Це кількість курців у Голій Пристані, виходячи з даних сплачених суб’єктами господарювання податків. Тобто, на понад 15 000 населення всього 3 684 курців.

Але тоді виникає питання: а що, алкоголь взагалі ніхто не купує у Голій Пристані, адже сума акцизного податку включає у себе реалізацію і тютюнових виробів, і алкоголю! Висновок дуже простий – окремі продавці сигарет і алкоголю не «пробивають по касі» той товар, який вони продають і, відповідно, суми акцизного податку не надходять до бюджету.

Аналогічна ситуація і у Голопристанському районі. Для прикладу, якщо користуватися наведеним принципом розрахунку, у Гладківській ОТГ «всього» 378 курців. Це при умові, що не продано жодної пляшки алкоголю за 2017 рік. Це у громаді, де чисельність населення складає понад 5000 чоловік! У Малокопанівській сільській раді всього 30 курців при чисельності населення майже 2000!

Це говорить про те, що акцизний збір не у повній мірі надходить до місцевих бюджетів. Хто в цьому винен? Той, хто продає підакцизні товари і «не проводить їх по касі», а також той, хто купує підакцизні товари і не вимагає чек за придбаний товар.

Адже якщо ви не взяли чек за куплену пачку сигарет, то ви дали змогу покласти собі в кишеню продавцеві як мінімум одну гривню додатково (з розрахунку 20 гривень за пачку) – це перше, а друге – одна гривня з кожної пачки сигарет не надійшла до міського або сільського бюджету і не зможе бути використаною на благо громади.

Я не хочу сказати, що всі продавці такі «нехороші» і крадуть у громади гроші у вигляді акцизного збору, але вибачте, є такі продавці, які згідно з сумами сплаченого податку продають лише одну пачку сигарет раз у два дні! Дуже важко у це повірити.

Тому тут вихід простий – купуєш алкоголь або сигарети – вимагай чек. Якщо ти не вимагаєш чек за придбаний товар – ти співучасник крадіжки у своєї громади, і не ремствуй, коли у бюджеті села або міста не вистачає грошей на купівлю необхідного обладнання у школу, дитячий садок, сільський клуб або будинок культури і не жалійся нікому на те, коли відключать воду у твоєму будинку, оскільки саме ти сприяв несплаті податків до бюджету.

  • Які ще напрями легалізації ви бачите, Іване Михайловичу?
  • На мою думку, зараз доцільно звернути увагу також на плату за землю. Тут є три основних моменти. Перший – це той факт, що оренда земельних ділянок державної форми власності, які були передані в оренду землекористувачам раніше, і оренда земельних ділянок приватної форми власності чомусь мають різні ставки оренди. Землекористувач розрахунково у межах адміністративної одиниці платить більше за землі приватної власності, ніж державної. Чому так відбувається? Для мене є очевидним факт, що держава в особі органів управління не зовсім ефективно управляє таким ресурсом, як земля. Ну не може такого бути, що дві земельні ділянки (наприклад, земельний пай приватної власності і не витребувана земельна частка (пай), які межують один з одним в одному масиві, оподатковуватися: приватна земля під 6 відсотків, а державна – під 3 відсотки! Вірніше, таке можливо виключно у виняткових випадках. Тобто, державним органам треба оперативно реагувати на такі речі, щоб не було викривлення.

Другий момент стосується вже сьогодення. Ні для кого не секрет, що Міністерство аграрної політики та продовольства України своїм наказом від 23.05.2017 за № 262 затвердило нормативну грошову оцінку одиниці площі ріллі по Автономній Республіці Крим та по областях для земель, розташованих за межами населених пунктів, нормативну грошову оцінку яких не проведено, встановивши за один гектар ріллі суму у 24 370,45 грн. за гектар по Херсонській області. Ще рік назад ця сума становила понад 34 тисячі гривень за гектар.

Тобто, відбулося зниження нормативної грошової оцінки по таких землях, а відтак, розрахункові втрати у надходженнях по таких землях до місцевих бюджетів наразі складатиме близько 30 відсотків. Тут органам місцевого самоврядування необхідно оперативно реагувати на такі зміни і вносити відповідні зміни до своїх рішень, якими встановлені відповідні ставки податку, щоб не допустити втрат бюджету.

І третій момент, на який варто звернути увагу. Це використання земельних ділянок без правовстановлюючих документів, тобто, без будь-яких документів, які надають на це право, причому, незалежно від того, які це землі – державної, комунальної чи приватної власності. Органи фіскальної служби кваліфікуватимуть такі факти як правопорушення і оперативно реагуватимуть на це, документуючи їх і притягуючи таких землекористувачів до відповідальності через уповноважені органи. Ще один «болючий» момент – використання землекористувачами земельних ділянок не за видами призначення. Тобто, наприклад, оренда сінокосів (пасовищ) і використання вказаних ділянок як ріллі. На мою думку це також є неприйнятним і відповідна реакція влади на такі речі не забариться.

Взагалі, земельні правовідносини достатньо складні і саме цим цікаві – тут і акти постійного користування, і відносини суборенди і т.д. і т.п. Дуже багато розповідати…

  • Хотілося б почути про легалізацію зайнятості населення. Що ви плануєте у цьому напрямку?
  • Я, звичайно, скажу свою думку з цього приводу. Це стосується не тільки легалізації зайнятості, але й легалізації взагалі. Яким би апаратом примусу не була наділена держава, однак, якщо суб’єкт не має податкової культури, то легалізувати його взаємовідносини з державою, а відтак громадою, у якій він живе, – достатньо складно. Складно, але необхідно. Давайте спробуємо розглянути в контексті тих податків, що ми з вами вже розглядали. Що є об’єктом оподаткування акцизним збором? Об’єктом оподаткування у даному випадку виступає реалізація підакцизних товарів. Що є об’єктом оподаткування платою за землю? Об’єктом оподаткування виступає земельна ділянка. А що у нас є об’єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб? Дохід! Розумієте? Тут необхідно дещо відрізняти суб’єктивне сприйняття людиною того чи іншого податку. І акциз, як непрямий податок, і земля, як прямий податок, не стануть ніколи в один рівень з податком на доходи з фізичних осіб, тому що людина розуміє, що держава, оподатковуючи ПДФО забирає частину доходу. А як людина сприймає, коли у неї забирають частину доходу?..

Розглядаючи легалізацію зайнятості населення, слід виходити з двох основних моментів. Перший – як сприймає таку легалізацію роботодавець, який або взагалі не оформляє найманих працівників (оформляє на неповний робочий день), або сплачує мінімальну заробітну плату, інше – «у конверті». Звичайно, такий роботодавець сприймає подібну легалізацію негативно – у нього збільшується фінансове навантаження, яке він сплачуватиме державі за таких найманих працівників. Другий – як сприймає таку легалізацію найманий працівник, який взагалі неоформлений (оформлений на неповний робочий день) або отримує мінімальну заробітну плату (і частину «у конверті»). Як не дивно, 50/50. Тобто, хтось і радий би повністю працювати відповідно до закону, а когось влаштовує та ситуація, що нелегально більше платять «на руки».

Так чи інакше, існує досить великий перелік можливих дій щодо легалізації зайнятості, однак, якщо я буду розказувати про конкретику, то боюсь, що її візьмуть на озброєння платники податків і будуть протидіяти легалізації у цій сфері.

Мене особисто дивує, що наймані працівники, які працюють без оформлення трудових відносин, думають, що вони будуть завжди молодими і зможуть заробити на свій «шматок хліба». На жаль, це не завжди так – приходить старість, і навіть те мінімальне пенсійне забезпечення, яке гарантується державою, їм «не світить».

Людина, яка працює найманим працівником нелегально (напівлегально), або особа, яка використовує працю «нелегалів», не повинна розраховувати на державу. Це моя особиста позиція: живеш в Україні, працюєш – плати податки, не платиш податки – не вимагай від держави того, на що не маєш права. Ні для себе, ні для своїх батьків, ні для своїх дітей. Я розумію, що звучить це жорстоко, однак, поки кожен не зрозуміє, що держава збирає податки не для себе, а для людей, розподіляючи ці податки на реалізацію функцій освіти, медицини, оборони, культури…, ми з вами не зможемо побудувати нормальне здорове суспільство.

  • Дякую, Іване Михайловичу, за приділений час. Сподіваюсь, що у вас на цій посаді вийде реалізувати задумане вами на благо наших жителів.
  • Це вам дякую за надану можливість довести свої думки до громад міста і району. Я особисто прикладу максимум зусиль для того, щоб жителі міста і району вже цього року побачили, що доходи місцевих бюджетів збільшуються, а відтак – збільшуються видатки бюджетів на ті цілі, яких необхідно досягти для покращення життя кожного мешканця. Голопристанщина має колосальний ресурс, і спільно з громадою ми збільшимо надходження до місцевих бюджетів. Принаймні, я зроблю для цього все, що від мене залежить.

– Бажаю успіхів у цій нелегкій справі!

– Дякую!

Розмову вів Анатолій ГРАБКО, журналіст

Голопристанська РДА

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code