Олег Борисенко, аграрій з Херсонщини про сучасність сільгоспвиробників України

Agravery.com спільно зі Всеукраїнською Аграрною Радою до Дня працівника сільського господарства вирішили познайомити вас з тими, хто є головними героями цього свята. Колектив цінує їх за непересічну працьовитість і щирість. Це – порадники, наставники і друзі, в яких кожен із вас зможе впізнати себе або своїх колег.  

Олег Борисенко, енергетик АФ «Милівська» (Херсонська обл.), розповідає, чому не радів, коли зарплатню виплачували вином, та чому виграють лише ті, хто вкладає душу у свою справу.   

Скільки років ви працюєте в аграрній сфері?

– З 1993 року. Скоро вже 25 років, як я переїхав в село Нові Каїри працювати енергетиком. В цій компанії я працюю другий рік.

А чому ви вирішили працювати в сільському господарстві?

– Можливо, через батьківські корені. Мати моя з села Черкаської області, батько – з Херсонської області.  У 1993 році після одруження ми з дружиною вирішили переїхати в це село, бо я отримав пропозицію тут працювати і погодився. Тим паче село Нові Каїри дуже красиве за своєю природою, тут можна порибалити, що я дуже люблю. Зараз я працюю тут енергетиком і керую поливом.

Про що ви мріяли в дитинстві?

– Про сільське господарство я взагалі не думав. Мені просто подобалося працювати з механізмами. Тому я поступив до електромеханічного технікуму. Ще коли вчився в школі, займався в радіотехнічному кружку. Подобалося це мені – автоматика, механіка.  А оскільки спеціальність у мене була електрообладнання промислових підприємств та установок, і електрообладнання вистачало всюди, то можна було працювати, як на заводі, так і в сільському господарстві. Наше життя без електрики, що в селі, що в місті, неможливе. Ця спеціальність всюди потрібна. Запропонували в село, то я й приїхав. Зараз мрію про те, аби наші діти та внуки жили спокійним життям. Моя дочка закінчила коледж та університет, і все одно не працює за спеціальністю, а там, де можна заробити гроші. Треба і сім’ю кормити, і за квартиру платити. Але ж хіба це нормально? Син навчається в морському коледжі. Хочу, щоб для них не стояло питання, що завтра їсти. Хочу щоб вони дійсно присвячували себе тому, про що мріють.

Напевно, ви часто пропадає на полі, особливо в жнива і посівну?  Як до цього ставиться ваша дружина, не ревнує до роботи?

– Та ні, звісно, вона все розуміє. Ми живемо в селі, тому про ревнощі до роботи й мова не йде. Вона, хоч і вчитель, але на городі також пропадає. Як кажуть, що посієш, те й пожнеш., а ми хочемо виростити власний гарний урожай, тому вона присвячує цьому багато часу.

За ваші 25 років у сільському господарстві, який рік був для вас найтяжчим?

– Найтяжчі роки були в дев’яностих. Вся країна жила без грошей. Всі переходили на бартер. Бартером давали зарплату. Що виробляли, тим і розраховувалися. В нашому радгоспі був виноградний сад, його продукцію здавали на винзаводи, а натомість отримували вино. Це вино нам і видавали в якості зарплати.  А що з ним робити?  Береш його, вантажиш на транспорт і їдеш, намагаєшся його продати.  В основному, ми їздили по селах, де вирощували зерно, і міняли вино на зерно, на качок, на курей, у кого що було. Цей період був важкий, але ми справилися.

А який рік був найрадісніший?

– В роботі найбільш радісний рік також був у дев’яностих. Тоді, якщо пам’ятаєте, пішов бум на здачу металу. Люди дізналися, що за нього можна отримувати гроші, і почали розбирати будь-які металічні конструкції, які потрапляли їм на ночі. Вели такий собі бізнес: там вирізати, там здати.  У нашому радгоспі також ми мали з цим багато проблем. Було вкрадено багато проводів, зірвано багато трансформаторів, і, що найцікавіше, нікому до цього діла не було. Ми викликали міліцію, але вона не могла нічого зробити, тому керівництво постійно штрафувало мене, як відповідальну особу. Мені казали, що я мав організувати охорону, але я ж не можу поставити чоловіка біля кожного стовпа. Якщо навіть поставлю, то йому потрібно платити зарплату, а грошей, як я вже казав не було. Це продовжувалося до 1999 року. Насосні станції, зрошення і майстерні тоді передали одній людині, фермеру-початківцю. І тоді дійсно я побачив, що пішло відновлення цих систем, було дуже приємно спостерігати за цим і брати в цьому участь. Зараз їздиш по селах і бачиш багато зруйнованих майстерень, а у нас завдяки цій людині збереглося все, і навіть розвивалося. І зараз політика керівництва спрямована на розвиток, на розширення поливних земель.

Що для вас найважче в роботі і що найбільш радісне?

– Найважче для мене те, що я не можу покластися на якусь людину. Коли ти сподіваєшся на когось, а він тебе просто в один момент підводить. Це для мене найгірше, але я радий, що серед моїх колег таких мало. А найрадісніше в моїй роботі – це те, що я не спостерігаю розруху, а бачу розвиток, бачу, як вводяться нові технології. Ми йдемо в ногу з часом, це приємно знати.

Тобто якість, яку ви найбільше цінуєте в людях, – це надійність?

Так. Надійність вкупі з порядністю, чесністю, професіоналізмом є якостями, які я дуже ціную. Професіоналізм, звісно, набувається з роками, але навіть серед молоді ти бачиш, чи бажає людина розвиватися чи ні. У нас на підприємстві, дякувати Богу, всі хочуть розвиватися. Приємно працювати в такому колективі.

Які проблеми сьогодні ви вважаєте найбільш гострими для села?

– Мені пощастило мати керівництво, яке надає мені все необхідне для моєї роботи. Тому я мало стикаються з фінансовими проблемами підприємств, хоча знаю, що наразі катастрофічно ростуть ціни на добрива та інші засоби виробництва. Сподіваюся, що фінансова політика нашого господарства і надалі дозволить нам справлятися з цими проблемами.

В якій Україні вам би хотілося жити?

– Та в тій, в якій я живу. Ми намагаємося зробити її кращою, але це вимагає часу. Та ми продовжимо прагнути до цього. Як в тому анекдоті, «бо є таке поняття – Батьківщина». Яка вона не є, а вона наша. Ми будемо тут жити і старатися, щоб наші діти та онуки жили краще.

Які якості мають бути притаманними міністру АПК?

– Міністерство має повернутися до людей лицем. Воно повинне робити все, щоб нам легше працювалося, і щоб ми мали доступне фінансування. Крім того, на мою думку, зараз в сільському господарстві відбувається хаос. Варто було б запровадити державне замовлення і розподілити його між усіма підприємствами, щоб кожен мав можливість реалізувати зібраний врожай, отримати за нього достойну ціну. Так можна буде контролювати і сівозміну, і навіть у масштабах всієї країни слідкувати за тим, щоб земельний ресурс використовувався з думкою про наступні покоління.

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code